Колоритне українське місто Жмеринка, розташоване за півсотні кілометрів на північний захід від Вінниці. Це залізничний вузол, де переплітаються дороги, що ведуть на Львів, Молдавію, Київ і Одесу. Воно виросло завдяки станції, стало свідком багатьох подій і історичних змін, перетворившись на важливий центр регіону.
Що подивитись в м.Жмеринка?
Визначні місця Жмеринки пов’язані з залізницею. У середині XIX ст. на території між двома невеликими селами, Великою і Малою Жмеринками, розпочалося прокладення залізничної дороги. Ця подія стала поворотною: вирубані дубові ліси дали дорогу великому проекту, який назавжди змінив обличчя місцевості. Залізнична станція, відкрита у 1870-х роках, швидко перетворилася на значний транспортний вузол.
Однак найбільш відомим символом міста є величний вокзал у стилі неоренесансу, збудований у 1904 році. Архітектори Валеріан Риков і Іван Бєляєв втілили свою майстерність у цій помпезній будівлі, яка захоплює навіть сучасного мандрівника. Головний зал — справжній витвір мистецтва з елементами модерну. Варто згадати і “царський зал очікування” з багатим інтер’єром, який і досі зберігає дух розкоші.
Місто у першій половині XX століття стало домівкою для численних етнічних спільнот – значне місце займали польська і єврейська громади. До Другої світової війни тут мешкало понад 4,5 тисячі євреїв. Від їхньої спадщини залишилося лише кілька пам’яток, зокрема старе єврейське кладовище і декілька синагог, серед яких одна діюча.
Польська громада зберегла й відновила костел Святого Олексія, побудований у 1910 році. Неоготична споруда з цікавою історією: дозвіл на її будівництво вдалося отримати, переконавши царя, що храм буде освячений на честь святого Олексія, покровителя його сина-спадкоємця.
Помітно вирізняється у Жмеринці і житлова забудова кінця XIX — початку XX століття, зокрема старі двоповерхові будинки з характерними фасадами. Поряд із цим тут можна побачити й цікаві місця радянської епохи — монументальну арку-колонаду при в’їзді.
Що цікавого є в місцевому музеї?
У самому серці, на вулиці Олександра Микитюка, височіє будівля з неповторною аурою минулого — колишній особняк графа Дмитра Гейдена, в якому зараз розташований Жмеринський історичний музей. Відкритий ще у 1969 році, заклад став не лише місцем збереження історичної пам’яті, а й живим свідком багатьох подій. Особняк, збудований у стилі кінця ХІХ століття, приваблює туристів витонченістю і колоритом, вдало доповнюючи загальний архітектурний ансамбль міста.
Експозиція охоплює різні періоди розвитку Жмеринки і прилеглих сіл. Відвідувачі мають змогу дізнатися про історію Великої та Малої Жмеринок, які стали підґрунтям для появи сучасного міста. Найцікавіші експонаті — знаряддя праці місцевих ремісників, старовинні предмети побуту, артефакти, пов’язані з будівництвом Центральної залізниці. Саме залізнична станція «Жмеринка» зіграла ключову роль у формуванні міської інфраструктури, і цей шлях розвитку детально висвітлюється у виставкових залах.
Кожен куточок закладу сповнений духом історії. Окрему увагу присвячено подіям початку ХХ століття: Українській революції, періоду індустріалізації і колективізації, Голодомору. Друга світова війна знайшла відображення у спеціальній експозиції, де представлені унікальні документи, військові артефакти і матеріали про трагічні сторінки окупації й героїзм місцевих жителів. Зала, присвячена сучасному розвитку міста, демонструє поступ Жмеринки у сфері економіки, культури і соціального життя.
Серед цікавих фактів варто згадати, що особняк графа Гейдена, у якому зараз знаходиться музей, має власну легенду. Говорять, що він був зведений для знатних гостей, які часто навідувалися у Жмеринку, захоплюючись її гостинністю. Відкритий щоденно окрім неділі і понеділка (09:00-18:00, перерва – 13:00-14:00), вартість екскурсії – 50 грн.
Місця для туристів: церква Святого Миколая і костел
Серед історичних святинь Жмеринки окреме місце займає церква Святого Миколая Чудотворця у провулку Миколаївський, збудована в далекому 1904 році. Військовий храм був створений для солдатів 9-го та 10-го стрілецьких полків 3-ї стрілецької бригади. Важливо зазначити, що церква була зведена за типовим проектом відомого архітектора Федора Вержбицького. Його план був популярний у Російській імперії, і понад шістдесят подібних храмів виросли на її території.
Будівництво відбулося поруч із солдатськими казармами у військовій частині. Першим настоятелем став священик Василь Глаголєв, який служив духовним наставником для солдатів, що несли службу у місті. Утім, нова епоха радянської влади принесла серйозні зміни. Храм закрили, а його архітектурна велич була знівечена: куполи та дзвіниця були знесені, а приміщення використовували не за призначенням.
Відновлення стало можливим лише через десятиліття. У 2005 році, завдяки підтримці місцевих меценатів і прихожан, храм набув нового життя. Встановлення іконостасу стало символом відродження, а церковна дзвіниця, хоча й дещо змінена, знову прикрасила територію. Святиню Святого Миколая знову освятили, і з того часу в ньому постійно відбуваються богослужіння. Від залізничного вокзалу до святині курсують маршрутні таксі №2 та №6.
На вул. Костьольна, 2 зберігся костел Святого Олексія, закладений у 1904 році за імператорським указом Миколи II. Його будівництво фінансувалося частково з коштів царської сім’ї, адже храм зводили на честь царевича Олексія.
Спорудження костелу тривало шість років, і у 1910 році його було урочисто освячено. Архітектурний стиль відповідає тогочасній моді: витончені стрілчасті арки, вежі і вікна, прикрашені готичними елементами, створюють неповторний образ. Усередині можна побачити гарно відреставровані інтер’єри, що зберігають атмосферу початку ХХ століття. Відомо, що завершення внутрішнього оздоблення тривало до 1912 року, коли були встановлені всі вівтарі і декоративні елементи.
Однак подальша доля храму виявилася нелегкою. У 1936 році костел зазнав нищівного удару: його реліквії було знесено, дзвіницю розібрано, а статую Ісуса Христа зруйновано. За планом радянської влади, у святині мали розмістити електростанцію, але натомість костел перетворили на кладову для продуктів. Під час окупації, у 1941 році, зусиллями парафіян храм вдалося відновити для богослужінь, проте у 1950-х роках його знову закрили. Лише наприкінці ХХ століття церква повернулася до своїх вірян, і завдяки громаді було відновлено вежу і інші втрачені елементи.
Сьогодні костел Святого Олексія є єдиним римо-католицьким храмом у Жмеринці. Його велична вежа, відбудована за старими кресленнями, знову підноситься до неба, відображаючи колишню славу. У 1990-х роках значний внесок у відновлення зробив отець Микола Гуцало, а серед тих, хто служив тут, був священнослужитель Яцек Пиль OMI.
У неділю служби Божі відбуваються о 8:00 та 12:00, +380 4332 22 823
Куди піти з дітьми у Жмеринському районі?
У невеликому містечку Браїлів, що входить до районного центру, можна побачити Панський палац із башточкою, мальовничий парк, величний костел, монастир Тринітаріїв, дві синагоги та млин, де погуляти цікаво з дітьми, провести час на свіжому повітрі з усією сім’єю.
Укріплене поселення, що виникло на мисі при впадінні річки Браги в Рів, вперше згадується в документах XV століття під назвою Брагирів, що походила від злиття двох річок. Пізніше назва змінилася на сучасну — Браїлів. У 1440 році тут було збудовано замок, від якого до наших днів збереглися підземні ходи. То ж у містечку є що подивитись цілувальникам археологічних знахідок. Під час національно-визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького Браїлів був резиденцією Брацлавського полку. У 1652 році містечко належало Яну Одрживольському, потім ним заволодів староста Петро Потоцький. У 1672 воно стало власністю турецької знаті і тут осів гарнізон під командуванням Халіль-паші.
Коли Поділля повернулося під польське правління, Браїлів потрапив під контроль роду Потоцьких. У 1744 році Францішек Салезий Потоцький заклав костел і монастир Тринітаріїв, а його син Станіслав Щенсний Потоцький закінчив будівництво близько 1780 року. Костел у стилі бароко був освячений у 1783 році під патронацтвом Святої Трійці.
Архітектурно костел збудований у формі тринавової базиліки, перекритої склепіннями з люкарнами. Прикраси на фасаді є відносно скромними. Головний фасад оформлений у стилі великого іонічного ордера, а бокові прикрашені пілястрами тосканського ордера. На вході височіє барокова дзвіниця у два яруса, що схожа на вежу замку. На другому ярусі дзвіниці був висічений герб Потоцьких «Пилява» — семикінечний хрест під короною.
Інтер’єр вражає високим бароковим вівтарем, пілястрами коринфського ордера, вишуканими фронтонами та багатою ліпниною. Особливо славився костел темперним живописом, виконаним художником-чернецем Йосипом Прахтлем наприкінці XVIII століття. У 1787 році навіть останній правитель Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський відвідав Браїлів, щоб помилуватися розписами. Проте нові власники осередку, яким у 90-х роках минулого століття передали колишній кляштор, закрасили залишки розписів Прахтля сучасними.
Після повстання поляків 1831 року російські царедворці перетворили колишній кляштор Тринітаріїв на православний монастир, заселивши його монахинями з Вінниці. Будівлі зазнали реконструкції, дзвіницю прикрасили наметом з кокошниками, а на даху звели фальшивий восьмерик з наметовим завершенням.
Монастир відомий чудотворною іконою Браїлівської Божої Матері, знайденою у Почаївській Лаврі професором Хойнацьким у 1887 році. Він довів, що це копія браїлівського образу, втрату якого монастир зазнав після турецького захоплення у 1672 році.
Жмеринка виросла з залізничної станції і зберігає чимало історій і спогадів. Це місце, де зустрічаються минуле і сучасність, а кожна вулиця і будівля розповідають про велич і значення цього маленького, але значного центру. Незважаючи на свою скромність, місто має унікальний дух, що живе у серцях її мешканців і гостей.
