Райцентр Гайсин розташований на мальовничих берегах річки Соб. Історія Гайсина бере свій початок з далекого 1545 року, коли населений пункт був частиною Брацлавського воєводства. В ті часи землі переходили з рук в руки численних феодалів, а жителі неодноразово потерпали від нападів і поневолення. Зокрема, у XVII столітті місто стало фортецею, яка оберігала Брацлавщину від набігів загарбників. Славетні сторінки гайсинської історії пов’язані з героїчним гайдамацьким рухом, ватажки якого, Гнат Голий і Медвідь, боролися за незалежність.
Визначним моментом стало отримання магдебурзького права 1744 року від польського короля Августа III. З цією подією пов’язане створення герба, що зображує срібне орлине крило на зеленому полі, символізуючи міць і захист. Після возз’єднання Правобережної України з Російською імперією Гайсин перетворився на повітове місто Подільської губернії. З’явилися ремісничі майстерні, розвивалася торгівля, згодом було збудовано цегельний і цукровий заводи, а залізнична колія пов’язала місто з іншими населеними пунктами.
Про цікаві місця в м.Гайсин
Тут збереглися цікаві місця і будівлі кінця XIX – початку XX століття, які нагадують про розквіт міста як торгово-промислового центру. Будинок адвоката Літваковського вражає своєю витонченістю, а старовинні гімназії і міська управа переносять у минуле, коли воно було місцем жвавих торговельних і освітніх подій. У той самий період тут проживала численна єврейська громада, яка складала більшість населення.
Слід відзначити і визначні місця воєнної доблесті, що відображають незламний дух гайсинчан у роки Другої світової війни. У місцевому парку імені Богдана Хмельницького височіють меморіали на честь воїнів, партизанів і підпільників, які героїчно боролися за свободу. Урочище Белендіївка, де поховано тисячі загиблих, стало символом скорботи й пам’яті.
Особливо цікаво дізнатися, що тут народився Микола Леонтович — видатний український композитор, автор всесвітньо відомого «Щедрика». Пам’ять про нього вшановують на місцевому рівні, а в Гайсині часто звучать його музичні твори. Серед інших відомих людей, пов’язаних із цим краєм, — громадський діяч Сергій Остапенко, який зробив значний внесок у розбудову освіти і культури в регіоні.
Що цікавого є в музеях міста?
Історію міста зберігають два музеї і один з них присвячений видатному фольклористу і етнографу Ігнату Танцюрі.
1. Краєзнавчий музей
аснований у 1995 році за ініціативи місцевої ветеранської організації на вулиці 1-го Травня, у колишньому будинку директора чоловічої гімназії, +380 4334 25 168, +380 4334 26 830.
Колекція налічує понад 2500 експонатів. Виставкові зали відкривають перед відвідувачами багатство матеріальної культури: від ікон XVIII–XX століть до унікальної народної кераміки, створеної на знаменитому Бубнівському заводі. Також зібрано зразки українського декоративно-прикладного мистецтва. Особливою увагою користуються експонати, присвячені Другій світовій війні, серед яких зброя і предмети солдатського побуту. У дворі під відкритим небом розміщено військову техніку.
Будівля, у якій він розташований, має свою історію: колись тут мешкав директор чоловічої гімназії. Цей дім зберіг атмосферу минулих часів і зараз є невід’ємною частиною міської спадщини.
Працює з вівторка по суботу (10:00 до 17:00), вихідні дні — неділя і понеділок.
2. Музей фольклора Игната Танцюри
Відкритий 10 березня 1990 року в будинку по на вул. Паркова, 3, де з 1944 року жив і працював видатний український фольклорист. Ініціатива створення виникла ще в 1960-х роках після смерті Танцюри, а перша музейна кімната з’явилася у приміщенні районного Будинку культури вже у 1967 році. Дружина фольклориста, Тамара Іванівна та низка науковців і культурних діячів доклали чимало зусиль для втілення цієї ідеї.
Колекція налічує понад 4500 експонатів, які розповідають про життя і наукову діяльність Ігната Танцюри. Найцінніша частина спадщини —записи більш ніж 2500 українських народних пісень, зроблені безпосередньо від місцевих виконавців, серед яких особливо виділяється співочий талант Євдокії Зуїхи. Завдяки її співам Танцюра підготував унікальну збірку «Пісні Євдокії Зуїхи», що стала значущим внеском у вивчення народної музики. Серед експонатів — особисті речі дослідника, його рукописи, видання, фотографії і навіть знаменита фісгармонія, яку Танцюра придбав у костелі святого Яна Непомука в селі Куна.
Експозиція розділена на кілька тематичних частин. Відвідувачі можуть ознайомитися з дитячими і юнацькими роками фольклориста, періодом його навчання у Вінницькому інституті соціального виховання, дізнатися про педагогічну і збирацьку діяльність у селах Зятківці й Клебань. Окремий розділ присвячений видавничій діяльності Танцюри.
Цікаво, що Танцюра співпрацював із науковцями Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРСР і брав участь у численних республіканських конференціях. Його багатогранна діяльність вплинула на розвиток фольклористики, а пам’ять про нього увічнена у вигляді меморіальних дошок у Гайсині, зокрема на фасаді школи №4, де він викладав. Також у Вінницькій області засновано конкурс народної пісні на приз імені Ігната Танцюри, який сьогодні має статус всеукраїнського.
Відкритий 08:00-16:00, вихідні – неділя, понеділок.
Телефон для інформації: +380 4334 25 284.
3. Музей історії села
В селі Баланівка Гайсинського району є ще один музей історії села. Відкритий у 1989 році, він розмістився в колоритній будівлі Дзигарні — величній триярусній годинниковій вежі XVII століття, яка сама по собі є архітектурною пам’яткою. Ця вежа збереглася ще з часів, коли Баланівка була важливим поселенням на перехресті торгових шляхів.
Презентаційна колекція нараховує приблизно 6000 експонатів, кожен з яких розкриває різні аспекти історії та культури села. Експозиція організована нестандартно: відвідувачі рухаються крізь лабіринт залів, які знайомлять із давніми періодами, козацькою добою, а також з подіями XX століття, що відбувалися на теренах Вінниччини. Така форма подачі матеріалу створює захопливу атмосферу і дозволяє глибше зануритися в минуле.
Що подивитись у Гайсинському районі?
Гайсинщина мальовничий край і кожен його куточок має багато історичних осередків:
1. Палац Собанських (Ободівка)
Збудований у 1800 році, є яскравим зразком архітектури романтизму з елементами італійського неоренесансу. Розташований у самому серці Ободівки, оточений мальовничим парком, який плавно спускається до великого ставка, що займає площу у 17 гектарів. Тож якщо ви подорожуєте з усією сім’єю, тут є де погуляти з дітьми.
Центральне палаццо з’єднане із чотириярусною вежею і корпусом у формі літери П за допомогою двоярусної критої галереї, утворюючи внутрішній дворик, що колись слугував місцем для прогулянок і відпочинку. Під час реконструкції у 1900 році до лівого крила палацу було добудовано третій поверх, а фасад прикрасила простора тераса, звідки відкривається чудовий вид на парк і ставок.
Парк навколо палацу спроектував відомий ірландський садівник Діонісій Міклер, який свого часу створював мальовничі ландшафти для численних маєтків по всій Україні.
2. Садиба Потоцьких у Дашеві
Її історія сягає початку XIX століття, коли представники знаменитого графського роду вирішили створити величну резиденцію серед природних ландшафтів. Палац у своєму сучасному вигляді з’явився завдяки зусиллям Влодзімежа Потоцького, онука відомого Станіслава Щенсного Потоцького, що володів маєтками у Тульчині і Умані. Саме Влодзімеж у 1850-х роках завершив перебудову, надавши будівлі елегантних рис пізнього класицизму.
Річка Соб з мостом і старовинною греблею органічно доповнює загальну композицію палацового парку, частина якого збереглася у західній частині маєтку. Серед паркових прикрас виділяється лоджія з чавунними колонами, яка відкриває мальовничий краєвид на річкові пороги.
Окрім основної будівлі, в ансамблі садиби збереглися стайні, що виконані з граніту і цегли. Вони розташовані через дорогу від палацу і є чудовим прикладом господарських споруд того періоду. Цікаво, що ці стайні, незважаючи на свою функціональність, теж мають архітектурну вишуканість.
3. Маєток Ярошинських, Куна
Спочатку тут стояв могутній замок, який неодноразово піддавався атакам татар і після кожного нападу знову відбудовувався. Ця фортеця була символом захисту і надії для місцевих жителів. Згодом володіння передавалися з рук у руки, змінюючи власників і поступово перетворюючись з оборонної споруди на елегантний палац.
Наприкінці XVIII століття замок придбали Ярошинські, які остаточно змінили його вигляд. Вони створили розкішний палац із пишним парком і великою оранжереєю. Ландшафтна архітектура і зелений простір навколо маєтку перетворили його на місце відпочинку.
Проте доля маєтку була непростою. Після революційних подій і більшовицького перевороту палац зазнав значних руйнувань. Місцеві жителі розповідають, що будівлю майже повністю знищили більшовики, залишивши лише окремі споруди. Єдиний об’єкт, який можна побачити сьогодні на цьому місці, — це школа, збудована на основі однієї з будівель садиби Ярошинських. Школа стоїть біля дороги і є живим нагадуванням про ті часи, коли маєток був осередком культурного життя.
Тож в районі є цікаві селища і якщо ви завітали до цього краю влітку, буде куди піти з дітьми і провести час на природі серед мальовничих долин Гайсинського району.
Місця для туристів – Велика синагога в Чечельнику
Це одна з найдавніших єврейських культових споруд на Поділлі. Збудована у XVIII столітті з вапняку, архітектурна пам’ятка відрізняється вишуканим декоративним оздобленням. Фасад будівлі, де ще помітні сліди старовинної майстерності, виходить на тиху вулицю Антонішина.
Будівля поєднує в собі класичні риси сакрального зодчества того часу, і хоча значна частина декоративних елементів постраждала з роками, деякі з них збереглися. У просторих залах синагоги колись збиралися люди для спільної молитви, культурних заходів і обговорення важливих питань.
У 1926 році, в період радянської політики боротьби з релігією, синагогу закрили, і її простори перетворили на меблевий магазин. Згодом, після здобуття Україною незалежності, будівля перейшла у приватну власність, але, на жаль, перебуває в напівзруйнованому стані.
Незважаючи на руйнації, частина старовинних архітектурних форм все ще помітна, даючи уявлення про розкіш і духовну значущість цієї святині. Деякі деталі інтер’єру зберегли автентичні риси, що нагадують про ту епоху, коли синагога була центром релігійного життя.
