Носівка – місто районного підпорядкування в Чернігівській області, чисельність населення складає близько 19,5 тисяч осіб. Розташоване на річці Носівочка, має багатий історичний спадок, що налічує більше ніж тисячу років.
Історія м.Носівка
Вперше поселення з назвою Носів згадується в Іпатіївському літописі під 1147 роком. Як і багато міст Чернігівщини, Носів пережив спустошення під час набігів татар, але згодом відновився, отримавши нову назву – Носівка, ймовірно, в XIV столітті. У XVII столітті Носівка стала центром староства, а в 1648 році тут була заснована козацька сотня Ніжинського полку.
В 1662 та 1679 роках місто було спалене татарською ордою, але кожного разу відновлювалося. У XVIII столітті поселення належало князям Кушелевим-Безбородькам, а в 1735 році отримало статус містечка. У 1866 році тут налічувалося 1991 двір і 11 123 жителі, а також функціонували кілька підприємств, серед яких винокурний і цукровий заводи.
Цікаві місця в Носівці
У Носівці є цікаві місця для туристів: Троїцька і Миколаївська муровані церкви, дерев’яні Успенський і Преображенський храми, історико-краєзнавчий музей. Недарма відомий письменник Григорій Тютюнник писав: «Носівка – це моє джерело натхнення, де я черпав енергію для своїх творів».
Унікальним аспектом Носівки є її активна участь у розвитку української культури. Тут проводилися мітинги, пов’язані з антикомуністичними рухами, зокрема у 1991 році, коли відбулася носівська революція.
Визначні місця: Троїцька і Миколаївська церкви
Троїцька церква на вул. Комунальній, 1 була збудована у 1765 році за проектом ніжинських майстрів на замовлення священника Лукашевича. За тривалу історію храм неодноразово переживав як розквіт, так і труднощі. Наприклад, у 1920-30 роках православна церква стикалася з численними викликами. У цей період відбувалися спроби націоналізації церковної власності, що призводило до закриття багатьох храмів. Однак Троїцька церква зуміла витримати випробування часом і залишилася важливим духовним осередком для місцевих мешканців.
Настоятелем Троїцької церкви є о. Володимир (Будник), який продовжує традиції своїх попередників, таких як о. Юрій (Касаховський). Вона прикрашена барочними спареними колонами, що надають їй особливого шарму. Варто зазначити, храм має нехарактерні для архітектури Лівобережжя готичні елементи, особливо у своїй дзвіниці.
Останніми роками церква активно працює над відновленням і підтримкою архітектурної спадщини. У XXI столітті було добудовано довгий ґанок. Відкрита щоденно з ранку до вечора, вхід безкоштовний.
Миколаївська церква належить до Української православної церкви Московського патріархату, розташована по вул. Козацькій, 43. Наприкінці XIX століття до храму був прибудований двоповерховий корпус, виконаний у стилі цегляного модерну. Ця прибудова нагадує західноукраїнські монастирі, оскільки для Лівобережжя таке поєднання було нехарактерним. Вірогідно, в цьому корпусі розміщувалася церковно-парафіяльна школа або училище, адже в ті часи релігійні громади самостійно збирали кошти для підтримки навчання.
У радянські роки церква втратила первісний статус і використовувалася як Лісно-Хутірський клуб. Сьогодні ж її приміщення повернули релігійній громади, а двоповерховий корпус слугує Школі № 3, яка розташована на тому ж подвір’ї. На території церкви також облаштовано спортивний зал, найкращий у районі.
Релігійна громада Миколаївської церкви належить до Ніжинської єпархії. Відкрита щоденно з ранку до вечора, запрошує всіх бажаючих відвідати богослужіння і познайомитися з її історією.
Що цікавого є у Носівському районі?
Носівський район був адміністративною одиницею Чернігівської області України до адміністративно-територіальної реформи 2020 року і включав 44 населених пунктів. Особливою цікавістю відзначається село Володькова Дівиця, бо тут збереглися дві православні церкви – Свято-Богоявленський храм і церква Успіння Пресвятої Богородиці.
Відомо, що ця територія була заселена з найдавніших часів. Археологічні розкопки свідчать про наявність поселень в епоху раннього залізного віку. Поряд із селом, у районі Сулака, було знайдено залишки городища, датованого 1,5 тисячі років до нашої ери.
Перші письмові згадки про Володькову Дівицю з’являються в XVII столітті, зокрема у 1627 році. На той час це було невелике поселення, яке згодом стало ранговим помістям Ніжинського козацького полку. У селі розташовувався важливий сторожовий пункт, а на кургані Лащиха, за переказами, козаки створили спостережний пункт. Існує легенда, що цей курган було насипано козаками після однієї з битв і тут буде що подивитись цінувачам воєнної спадщини козацької доби.
Існують кілька версій про походження назви села. Найвідоміша розповідає про князя Володимира Красне Сонечко, який приїжджав сюди на полювання. Мисливські угіддя, оточуючі село, були багаті на диких вепрів, а князь часто зупинявся у місцевих будинках. Згодом поселення, що виникло біля річки Дівиця, отримало назву Володькове Сільце, а пізніше – Володькова Дівиця.
Значні зміни у селі відбулися в другій половині XX століття. У 1970-х роках активно розвивалося сільське господарство. Зараз Володькова Дівиця –сучасне село з усією необхідною інфраструктурою. Тут працюють школа, дитячий садок, будинок культури, амбулаторія і є навіть міні-футбольне поле із штучним покриттям, то ж буде куди піти з дітьми.
У Володьковій Дівиці на вул. Центральній, неподалік від школи зберігся пам’ятний знак “Остання Тарасова дорога”. Символізує зупинку траурної процесії, яка везла труну з тілом Тараса Шевченка на його останнє спочивання в Каневі. Через поселення у травні 1861 року пролягав шлях, яким великий Кобзар повертався на рідну землю після довгих років вигнання.
Встановили пам’ятник у 1991 році, з нагоди 130-річчя перепоховання поета. Сюжет простий і водночас промовистий: на ньому зображено символічну дорогу до вічного спочинку великого поета, а хрест символізує не лише християнські цінності, але й непохитну віру Шевченка в майбутнє України.
Цікаві місця у селищі Лихачів і в урочищі “Орішне”
У Лихачіві є меморіал воїнам, загиблим у роки Другої світової війни. Він являє собою архітектурну композицію з фігури воїна, що стоїть зі схиленим головою та зброєю, символізуючи шану загиблим товаришам. На меморіалі викарбувані імена місцевих жителів, які полягли на полях битв, а також тих, хто загинув під час окупації. Щороку тут збираються жителі Лихачева і сусідніх сіл, щоб вшанувати пам’ять полеглих героїв, покласти квіти до меморіалу і провести мітинги, присвячені Дню Перемоги.
В урочищі “Орішне” є обеліск Слави – висока гранітна стела з барельєфами, що зображують сцени бою і військових дій. На обеліску викарбувані імена воїнів, загинувших в цих місцях, а також висічені слова вдячності за їхній подвиг. Історія пам’ятника починається з 1960-х років, коли було прийнято рішення увічнити героїв, загиблих у боях за визволення цієї території. За словами старожилів, у цьому районі працювало кілька партизанських загонів, які допомагали радянській армії в боротьбі за визволення району. Саме урочище “Орішне” розташоване серед мальовничих лісів, то ж якщо ви завітали в район в теплу пору року буде де погуляти всією родиною.
Де смачно перекусити у місті?
Незважаючи на компактні розміри міста, тут можна знайти цікаві місця, де можна перекусити великою компанією:
- Кафе «Володькова Дівиця». Заклад відомий традиційною українською кухнею і домашньою атмосферою. У меню кафе можна знайти борщ, вареники з різними начинками, деруни і голубці. Ціни досить демократичні – обід із трьох страв обійдеться приблизно у 150-200 грн.
- Кафе «У Лесі» неподалік від головної площі. Сімейний ресторан із затишною атмосферою і великим вибором страв. Є асортимент м’ясних страв на грилі – тут готують соковиті шашлики, стейки і котлети на мангалі. Місцеві жителі часто відвідують це місце для святкування сімейних подій. Середній чек складає близько 250 грн.
- Кафе-бар «Ретро». Відоме атмосферою в стилі 80-х років. Тут можна скуштувати як класичні українські страви, так і європейські – піцу, пасту, салати. Інтер’єр виконаний у стилі ретро, з яскравими кольорами і старовинними предметами декору. Середній чек у цьому закладі складає 200-300 грн.
- Кафе «Люкс» на вул. Пушкіна. Невеликий затишний заклад, де подають ароматну каву, свіжу випічку і десерти приготовані на місці. Тут можна насолодитися кавою з тістечком за 50-70 грн.
- Ресторан «Старий Замок» у передмісті. Оформлений у середньовічному стилі з використанням дерев’яних меблів і кованих елементів. Вечеря у цьому ресторані обійдеться в середньому у 300-500 грн.
Загалом, Носівка пропонує своїм відвідувачам різні варіанти для відпочинку і трапези – від традиційної української кухні до сучасних європейських страв. Кожен заклад має свою особливість і приваблює по-своєму.
Заснована у давні часи, Носівка відігравала важливу роль в історії української державності і пережила численні спустошення під час татарських набігів. Відновившись після трагедій, місто стало центром розвитку козацьких традицій, що залишило помітний відбиток на його культурній спадщині. Сьогодні ж Носівка залишається символом стійкості і відданості своєму минулому.
