Весілля – один з найважливіших етапів у житті наших предків. Цей час був особливо чарівний і дивовижний, наповнений магічними віруваннями та сподіваннями. Весільні традиції в Україні були і залишаються стійкими та важливими. Кожен регіон мав свої особливості, які стосувалися одруження.
Весільні традиції – значення для українців
Українське весілля досліджують уже давно. Перші згадки про весільну обрядовість є ще у літописах, але ґрунтовно вивчати цю тему почали у 19-20 століттях. Традиції на весілля – це справжній феномен, який почали досліджувати у кінці 19 століття. Першим вченим, якому були цікаві одруження та всі етапи, які цьому передували, був М. Сумцов. Він вважав, що українське весілля – це справжня родинна драма, яка є настільки особливою, що ніякі інші слов’янські народи не можуть з цим зрівнятися. По складу це українське торжество схоже з класичним – римським або грецьким. Вчений виділив аж 17 етапів весільного обряду.
Весілля – це надзвичайно важливий елемент духовності народу. Це система багатогранної діяльності людей у відповідності до усталених норм. Ці традиції передаються із покоління в покоління. В їхніх межах людина виховується і живе.
Традиційний український обряд – це сакральне дійство, комплекс ритуалів, які упорядковують життя людини на духовному і матеріальному рівнях. Важливим фактором, який сприяв становленню весільної обрядовості, була свідомість нації, яка формувалась під впливом різноманітних чинників. Обряди на весілля – це своєрідний обмін досвідом між поколіннями, що гарантує спадкоємність самобутнього етносу і передачі традицій між предками і нащадками.
Етапи весілля в Україні
Є досить багато періодів весілля, які починаються задовго до того як пара стане на весільний рушничок.
Змовини
Це перший етап, який був надзвичайно важливим. На змовинах підписувалися шлюбні угоди і записувалися в актові книги при свідках. Це могли бути родичі і друзі. Тут обговорювався посаг і віно. Посаг давали дівчині, це були хатні речі, прикраси, посуд. Якщо матір дівчини володіла землею, то також віддавала її дочці. Якщо ж у родини були сини, то земельний наділ віддавався їм. Наречений записував віно і привінок, які він дає. Віно записували на молоду і вона ним володіла. Ще був так званий «змовний лист», в якому вказувалася сума віна і посагу, дата заручин і весілля, грошова зарука, якщо хтось порушить умови договору. Все це вносилося в актові книги. Лише після змовин могли бути заручини.
Сватання
Звісно, українські весільні традиції – це передусім сватання. Це період, коли вирішується питання про шлюб, отримується згода на одруження. До хати нареченої приходять свати, які розмовляють з батьками дівчини. Свати – це представники нареченого. Відбувалось воно у вільний від польових робіт час і пізно увечері. Адже тоді у разі відмови не так буде соромно. Свати заходили до хати з хлібом і казали про те, що натрапили на слід куниці. Далі кликали дівчину і питали чи згодна вона вийти заміж. Якщо дівчина погоджувалась, то вона пов’язувала рушники сватам або подавала хліб і хустку. Якщо наречена була проти, то давала гарбуза або макогона. Після згоди обговорювали придане.
Якщо батьки були проти нареченого, то теж давали йому гарбуза. Тоді ображені свати могли закрити двері спиною і приректи дівчину на незаміжнє життя.
Якщо ж майбутнє подружжя досягло згоди, то їх оголошували нареченими і проводили спільну раду.
Заручини
До цього етапу дуже ретельно готувалися, наймали музик, застілля. Влаштовували їх у святковий день чи неділю у домі нареченої. Присутні родичі, подруги нареченої. На заручинах зв’язували руки наречених. Після заручин уже не можна було відмовитися від весілля. Якщо дівчина не захотіла виходити заміж, то її минали свати. А якщо хлопець, то дівчата таким давали гарбузи.
Оглядини
Їх ще називали розглядинами або розглядами. Це ті давні українські традиції, які були обов’язковими. Батьки нареченої приходили до батьків молодого, щоб розглянути господарство. Майбутні родичі готувалися до цього дуже ретельно, інколи навіть позичали у сусідів реманент і худобу.
Гільце
Після всіх необхідних процедур починалася підготовка безпосередньо до весілля. І перед весіллям готували гільце. Зазвичай це відбувалося в суботу увечері. У різних регіонах цей обряд мав різноманітні назви: різга, рожно, рогаль, сосонка. Взимку гілки соснового дерева, а влітку листяного вставляли в коровай. Гілочки прикрашали колоссям, квітами, калиною, шишками, красивими нитками, стрічками, папірцями. Також ставили воскові запалені свічечки. Саме біля деревця дружки плели вінок для нареченої, при цьому співаючи обрядових пісень. Цей обряд був пов’язаний із єднанням родів і виттям родинного гнізда.
Вінок
Вінок був частиною традиційного весільного вбрання. Він виступав символом щасливого сімейного життя. Це була не лише прикраса дівчини, але й символ продовження роду. Фати дівчата не мали, вони прийшла до України лише у 20-30-х роках 20-го століття.
У вінку повинно було бути 12 різних квіток. Всі вони щось означали. Плели віночок з деревію, маку, ромашки, соняшника, м’яти, волошок, материнки, ружі, мальви, півонії, лілії, безсмертника, листя дуба. Використовувалися і сезонні квіти, наприклад, цвіт вишні чи яблуні. Але найсильнішим оберегом вважався барвінок.
Плели вінки перед весіллям біля гільця.
Інколи дівчата плели вінки перед тим як йти запрошувати на весілля. Такі вінки вони одягали на руки.
Запросини на весілля
Коли все необхідне приготували, то молодий і молода йшли просити на весілля. Кожен зі своїми подругами та друзями. Проводили запросини в неділю зранку. Дружки зранку приходили до нареченої з хлібом. Мати дівчини годувала їх і одягала дочці віночок, приговорюючи настанови на щастя. Батьки випроводжали дочку на запросили. Мати тримала хліб, а батько ікону. Мати обсипала дівчину житом і святила свяченою водою. Дружки несли калачі і давали їм усім, кого запрошували. Коли просили, то обов’язково заходили до хати і промовляли традиційне запрошення. Якщо в хаті були незаміжні хлопці чи дівчата, то вони доєднувалися до весільного поїзда.
Наречена повинна була бути дуже гарно вбрана.
Коровай
Одна з найосновніших традицій – це випікання весільного короваю. Його пекли заміжні жінки, які щасливі у шлюбі. Кожна жінка приносила до страви якісь продукти. Молодиці добре мили руки, прикрашали себе барвінком. Під час приготування співали спеціальних пісень. Прикрашали різними виробами і шишкою, яку малювали в червоне. Після того як коровай садили в піч, то танцювали з діжею і лопатою.
Вінчання
у день весілля на вході у дім молодої відбувався символічний її викуп. Тоді пара йшла до церкви, щоб обвінчатися. Саме після цього подружжя вважалося чоловіком і дружиною. Після вінчання молоді йшли обідати кожен у свою хату.
Весілля
Після того як гості пообідали у молодого, формується весільний поїзд. Звуки музики збирають гостей. Молодий вказує на хлопців, які поїдуть з ним до нареченої. Парубоцьке товариство називали боярами. Серед них наймолодший був князем. Потім проводилися певні обряди і молодий рушав до нареченої. За ним несли весільні корогви. По дорозі інколи доводилося платити людям, які зустрічалися. На воротах у молодої треба було сплатити викуп.
Зустрічала молодого теща у вивернутому кожусі з водою і вівсом. Далі ділили подарунки від молодого, а молода дарувала всім родичам чоловіка рушники. Далі були танці, пригощання.
Після цього відбувалося покривання нареченої, їй розплітали косу.
Дівчині одягали очіпок і намітку. Все це супроводжувалася традиційним співом. Після цього ділили коровай.
Далі наречену разом з посагом везли до хати молодого. Там вже відбувався обряд комори, тобто перша шлюбна ніч, яка теж супроводжувалася традиціями.
З понеділка по четвер зазвичай весілля продовжувалось.
Як святкують весілля: в центральній / західній /східній Україні
Слобідська Україна (схід)
Тут є цікаві весільні традиції. Старости приходили х хлібом і посохами, після успішного сватання наречений міг вільно провідувати дівчину. Перед вінчанням наречена робила пишну вечерю з танцями для своїх подруг. Після вінчання молоді обідали у батьків нареченого. Свекри сиділи на вивернутому кожусі і тримали у руках хліб.
Наречена була у білому або сірому кунтуші, мала червоні черевики, плахту, запаску і вишиту сорочку, у волоссі стрічки, а на грудях намисто. Наречений одягав жупан, черкеску, червону шапку і суконні штани.
Після обіду роздавали подарунки і йшли танцювати на вулицю. Тоді знов їли і танцювали. Традиційно пригощалися борщем, капустою, локшиною з м’ясом. Також був коровай. У дворі молодого розпалювали солому через яку всі проїжджали. Перед першою ніччю наречена роззувала чоловіка, а він її злегка бив халявою по спині.
Весілля на Поділлі (центр)
Сватів засилали в четвер. Після успішного сватання хлопець купавав дівчині шалінову хустку і перкаль. Дівчина дарувала хлопцю перкаль на сорочку і шовк на застібки. Ту хустку наречений ховав за пояс і запрошував на весілля, а у суботу ввечері посилав нареченій. Гостей запрошували в четвер і п’ятницю. У суботу наречені окремо йшли на сповідь, мати посилала за коровайницями.
В день шлюбу наречений викупляв молоду. Після того була гостина.
Тоді ж жінку стригли. Їй вистригали косу «до порога», що було межею між колишнім і майбутнім життям. Робив це старший за віком чоловік. І це означало, що дівчина тепер жінка і підкоряється чоловікові. Після вінчання всі йшли до свого дому. Ввечері наречений приходив до молодої з наміткою. Наречена танцювала з незаміжніми дівчатами, тоді ділили коровай і дівчина їхала до чоловіка додому. Другий день називалися поправини, а на третій йшли на кури, бо тоді пригощали юшкою з курами.
Волинське весілля (захід)
Тут одружувалися переважно восени. Батько нареченого і дружба йшли свататися. Дівчина ховалася в комору або за піч. Якщо була згода, то дівчина дарувала перстень і зав’язувала шовкову хустку.
Після того як прийшов наречений у неділю, молодих садили на посаді. Після гостини дівчині розплітали косу, коровайниці починали пекти коровай. А наречені в цей час їхали до шлюбу. Після вінчання чоловік йшов додому, а дружина до своєї хати. Коровай в цей час пікся.
Весілля на Покутті (південний-захід)
Хлопець попередньо домовлявся з дівчиною про сватання. Після того як сватання відбувалось, наречених називали князем і княгинею. У суботу пекли коровай.
В неділю дівчата сходилися, щоб одягнути дівчину до шлюбу. Вінок змащували білком яйця, кріпили до нього золотко. Їхали до церкви молоді окремо. Під час шлюбу одягали прості перстні, які потім носили на шиї. Після вінчання йшли до своєї хати. Пригощали гостей бужениною, душениною, гарячою квашеною капустою з буряками, борщ, голубці з гречки. Потім танцювали. Далі молодий мав викупити наречену, після чого вони йшли до чоловіка додому. Там уже молодих проводили до комори. Зранку дружина мала йти до криниці, переливали їй воду і не пускали. Гості приходили на снідання, а потім йшли до батьків молодої.
Весілля – це непростий і цікавий процес. Давні весільні традиції живуть і досі, тому їх треба пам’ятати і берегти.
