Майже кожен старовинний храм столиці – це цінна пам’ятка сакрального зодчества з цікавим історичним минулим, що є центром духовності для вірян і представляє неабиякий інтерес для допитливих туристів з різних куточків планети.
Одним із відповідних визначних місць столиці та центрів її релігійного життя вважається Андріївська церква (Київ, Андріївський узвіз, 23).
Ця святиня, споруда якої велично височіє над Подолом, на правому березі Дніпра, входить до найдавніших та найрозкішніших храмів головного міста України. Детально про заснування та життя такої церкви в різні часи її існування, про особливості архітектури її фасаду й інтер’єру розповість подальший текст.
Стаття також містить добірку цікавих фактів про відповідний київський храм, пов’язаних з його особливостями та деякими дивовижними, непідтвердженими наукою, але відомими фактами про цей культовий об’єкт.
Заснування та будівництво Андріївської церкви
З джерел відомо, що до спорудження даної церкви на її місці був інший, дерев’яний храм. Називався він Хресто-Воздвиженським і був зведений приблизно в 1215 році. Згодом ця святиня була знищена пожежею.
Історія Андріївської церкви розпочалася набагато пізніше, в 1744 році. Розпорядження щодо будівництва святині саме в цьому місці було дане імператрицею Єлизаветою Петрівною. Не можна стверджувати, що цариця була обізнана в його минулому та існуванні храму тут раніше. Але було очевидним, що можновладця не на жарт захопилася мальовничою панорамою, яка відкривалася звідси на Дніпро та Поділ.
Єлизавета наскільки була захоплена ідеєю зведення нового храму, що заклала його перший камінь власноруч. Утім побачити реалізацію свого наказу та відвідати цю святиню імператриці не вдалося. Оскільки процес будівництва затягнувся на довгих двадцять років, вона до світлого дня відкриття й освячення не дожила.
Смерть цариці сповільнила темпи зведення храму. Виділення потрібних для його спорудження коштів припинилося. У подальшому наданням відповідних інвестицій займався міський магістрат.
Цікаво, що первісно будувалася така споруда не як осередок богослужінь для вірян, а як частина київської імператорської резиденції. А коли імператриця померла, відповідний об’єкт був з переліку царських палацових храмів усунутий.
Більшість джерел вказують, що автором його проєкту став зодчий-італієць царського двору Франческо Бартоломео Растреллі. А практичним втіленням його задуму займався інший архітектор – Іван Мічурін. Цим фахівцем була допущена груба помилка. Він поглибив конструкцію фундаменту будівлі, в результаті чого її основу стали підмивати підземні води. Вдалося виправити таку прикру ситуацію вже за часів Незалежності України.
Але так чи інакше, запланована там, де простирається Андріївський узвіз, церква в XVIII столітті будувалася, і цей процес виявився дуже трудомістким та вартісним. Для її спорудження було витрачено понад два десятки тисяч цеглин та 30 тисяч цвяхів.
Куполи будівельники вкривали справжнім листовим золотом. Для їх оздоблення знадобилося 20 аркушів цього дорогоцінного металу та приблизно 1600 книжок.
Іконостас, розписом якого керував Іван Вишняков, включив 39 образів. Роботи з його оформлення виконували кращі іконописці Петербурга та Москви.
Дотепер вдалося непогано зберегтися цим автентичним розписам, у той час як інтер’єри всіх інших храмових проектів Растреллі збереглися лише фрагментарно.
Архітектура Андріївської церкви
Дана споруда є одним із найяскравіших прикладів розкішного барокового стилю. Мода на нього у вітчизняному мистецтві й архітектурі поширилася в першій половині XVIII століття. Прийшовши на українську землі з Західної Європи, бароко зазнало впливу національних традицій нашого народу.
Об’єкти, зведені в стилі українського бароко, демонструють парадність та вишуканість. Вони виглядають мальовничо, вражають ефектністю й дивовижною динамічністю архітектурних обрисів.
Інші риси, що є характерними для концепції такого храму – різноманітність та розкіш оздоблення, яскравість та контрастне поєднання колірного оформлення стін і величезна кількість вкритих сяючою позолотою елементів.
Як відомий сакральний символ Києва, Андріївська церква привертає увагу своєю однокупольною будівлею. Маленькі куполи, що оточують її головну баню, розташовуються по типу хреста. Їх підтримують масивні стовпи, які фахівці називають контрфорсами. Оздобленням цих елементів, прикритих трьома парами колон, є пілястри.
Висота такої будівлі, включаючи хрест, складає півсотні метрів. Вхід до неї розташований з боку вулиці. Він обладнаний досить крутими чавунними сходами.
Споруду храму оточує балюстрада. З неї, як з оглядового майданчика, відкриваються захоплюючі панорамні краєвиди Дніпра й Подолу.
Приміщення святині не можна назвати величезним. Хори в ньому відсутні. Планування та ескізи декору її інтер’єру були також розроблені Растреллі. Здебільшого це оздоблення також відтворює бароковий стиль.
Роботи з позолоти, різьблення й розпису іконостаса, що тривали з 1754 по 1761 рік, виконувалися місцевими й зарубіжними митцями. Серед цих майстрів варто назвати Андрія Карловського, Йосипа Домаша, Матвія Мантурова та Йогана Цунфера.
Ікони, які є окрасою церковної кафедри, зокрема, «Нагорні проповіді Христа» та «Зішестя Святого Духа на апостолів, виконав російський портретист Олексій Антропов. Цей же художник написав композицію для вівтаря «Таємна вечеря».
Легенди
Краєзнавцям та дослідникам, що вивчають історію сакральних споруд столиці, відомо кілька таких народних сказань, що наукового підтвердження не мають.
В одній із відповідних легенд йдеться про місцевого майстра. Якщо вірити цій історії, такий митець напередодні Великодня вирішив зробити для киян своєрідний сюрприз. Він виготовив великодні символи у вигляді прикрас і сховав їх на території храму. Відвідувачам цієї святині лишалося тільки знайти приховані подарунки. Пошуки їх тривають дотепер, ось тільки досі жодної прикраси нікому знайти не вдалося.
Унікальність храму на Андріївському узвозі в тому, що дзвіниці в нього немає. Історики знайшли пояснення даному факту. Він не будувався для прихожан, а зводився винятково як святиня-резиденція для членів імператорської родини. Тобто скликати вірян на богослужіння Андріївська церква, за задумом її фундаторки, не мала.
Від мешканців столиці можна почути ще одну, пов’язану з даним фактом легенду. Вона розповідає, що на початку минулого століття одна з місцевих газет в номері за 1 квітня опублікувала «новину», яка була жартом. У відповідній статті, яка закликала киян побачити наслідки лиха, йшлося про неочікувану руйнацію дзвіниці Андріївського храму.
Журналісти очікували, що містяни зрозуміють такий першоквітневий жарт і просто посміються над ним. Але, на подив редакції видання, до храму збігся цілий натовп охочих побачити руїни.
Любителям містики та моторошних історій відома ще одна легенда, яка доволі оригінально пояснює, чому Андріївська церква без дзвонів. Це загадкове повір’я свідчить, що від храмовою будівлею знаходиться підземне джерело. Воно має надзвичайну потужність і силу. Від ударів дзвону така стихія б прокинулася, і тоді все місто Київ було б нею затоплене.
Сучасний стан
За часів Незалежної України, до 2020 року, впродовж довгих 11 років ця сакральна будівля реставрувалася. Наразі даний об’єкт переданий ставропігії Константинопольського патріархату в Києві.
Його двері відкриті для вірян та туристів щодня з 9.00 до 18.00.
Цей храм є перлиною сакрального зодчества та місцем, в якому зберігається чимало священних реліквій – чудотворних ікон та мощів Святих.
Як дістатись до Андріївської церкви, вам підкаже кожен мешканець Київщини. У пішій доступності від неї знаходяться станції метрополітену «Контрактова площа» та «Золоті ворота». А від станції метро «Поштова площа» до храму можна піднятися фунікулером.
