Черкащина має чимало заповідних, визначних місць та пам’яток, вартих уваги допитливих мандрівників, що цікавляться минулим рідного краю та його видатними людьми.
Однією з відповідних локацій є Тарасова гора (Канів) – домінантний елемент однойменного Шевченківського національного заповідника.
Детально про відповідний об’єкт культурної спадщини України, його географічні й геологічні й особливості, історію та життя в наші дні розповість подальший текст. Ця стаття розкриває значення такого заповідно-монументального закладу для сучасного покоління, надає найцікавішу інформацію про відповідне місце поховання легендарного Кобзаря й містить відомості, актуальні для туристів.
Географія й геологія
Пагорб, на якому Тарас Григорович знайшов вічний спокій, є складовою Мошенського плато та Канівських гір, що простираються вздовж русла річки Дніпро на 70 кілометрів.
Чернеча гора, що після поховання великого поета була названа його ім’ям, має висоту над рівнем моря 244 метри. Ця одна з найвищих точок відповідного узгір’я має форму заокругленого прибережного виступу. Її вирізняють дуже круті схили, обабіч яких розташовані два яри.
Називаються ці улоговини, оточуючі східну частину пагорба, – Крутий ярок та Меланчин потік. Північний бік гори виходить на Дпіпрову долину, а південний – огинається Гнилою Кручею, яка є відгалуженням балки Меланчин потік.
Геологічні дослідження цього об’єкту довели унікальність його будови та своєрідність ландшафту. Він являє собою потужну товщу осадових гірських порід з кристалічними утвореннями найдревнішої, докембрійської доби. Вони сформувалися в період мезозойської та кайнозойської ери.
Науковці не мають єдиної думки щодо походження даного об’єкту ландшафту, але більшість із дослідників вважають, що він має тектонічну або гляціально-тектонічну природу.
Історія Тарасової гори
Археологами доведено, що місцевість, де височіє такий пагорб, була заселена ще в доісторичні часи. Тоді, зокрема, в період Залізної доби (І століття до нашої ери), в даному регіоні вже мешкали ранньослов’янські поселення.
Знайдені істориками артефакти засвідчують, що в епоху раннього Середньовіччя на даній території було кілька поселень полян. Доказ цьому – вміст розкопаного ними курганного могильника та археологічні скарби Х-ХІІІ століть.
За часів ХVI століття біля підніжжя гори був заснований козацький монастир. Тоді ділянка землі з цим пагорбом була власністю відповідної обителі. Одягнутих у чорне вбрання ченців, що жили в монастирі, можна було часто бачити на схилах пагорба. Тож Чернеча гора отримала свою першу, історичну назву саме через чорні ризи монахів-чернеців.
Новий історичний етап життя цього об’єкту розпочався в 1861 році. Саме цього року, 22 травня, на верхівці даного пагорбу був перепохований Тарас Шевченко.
Оскільки поет помер у Петербурзі, спершу його поховали на Смоленському кладовищі в цьому місті. Проте друзі Кобзаря дали собі обітницю виконати його заповіт, що співець України озвучив у однойменному вірші.
Як свідчать джерела, домовину Шевченка перевозили возом, запряженим кіньми. Спершу труна з тілом поета була доставлена до Києва. В одній із церков цього міста священики виконали обряд відспівування. Потім домовину донесли на руках до судна, яке мало плисти до Канева. Називався цей корабель «Кременчук».
Під час ритуалу перепоховання проводилася урочиста панахида. Цей скорботний обряд зібрав тисячі українців. Більшість із них були мешканцями сіл та міст довколишньої місцевості.
Процес поховання тривав цілий день. Викладені в джерелах факти про Тарасову гору свідчать, що везли на її верхівку труну поета не кінною упряжжю. Щоб віддати співцю української долі шану, тоді у воза впряглися люди. Спершу вони так збиралися на верхівку пагорба, долаючи на своєму шляху яри та ліси. Останні метри домовину несли на руках.
Пізніше на могилі Шевченка був насипаний курган й встановлений хрест. Первісно він був дубовим. Згодом, після збирання коштів всією громадою, дерев’яний хрест замінили новим – металевим, відлитим із чавуну.
У 1884 році на Шевченковій могилі з’явився не лише пам’ятник у вигляді чавунного хреста. Цього року відбулося відкриття біля неї першого, присвяченого Кобзареві музейного закладу. Звели його будівлю за народні гроші, а назвали її «Тарасовою світлицею».
Шевченківський національний заповідник: заснування та події
Ідея створення Державного національного заповідного парку на горі, де знаходиться могила Тараса Шевченка, виникла в 1923 році.
Того року чавунний хрест на місці перепоховання поета був замінений тимчасовим пам’ятником, що зображував погруддя Кобзаря. Проєкт такої монументальної скульптури створив Каленик Терещенко, а втілили його задум у життя робітники цукрового заводу містечка Городище.
Необхідність створення заповідної зони на такій території була зумовлена тим, що оточуючі пагорб яри у пору весняної повені та значних опадів щороку розмивалися та руйнувалися, загрожуючи тим самим подальшому існуванню пагорба.
Зупинити ці руйнівні процеси можна було лише шляхом масових зелених насаджень.
Як не дивно, радянський уряд поставився до цієї проблеми, до вирішення якої закликав Володимир Резніченко, з розумінням. Влада, розуміючи, яке велике історично-культурне значення Чернеча гора має для народу, винесла рішення щодо створення біля Канева двох заповідників. Один із них, науково-освітнього профілю, мав розташуватися на Тарасовій (Чернечій) горі, а заповідна природнича зона повинна була охоплювати пагорби, що сусідували з нею.
Таке розпорядження було виконане в 1925 році. Усі території довколишніх ярів були засаджені деревами. Ці саджанців мали зміцнити схили. Станом на цей час площа заповідної території налічувала 10 гектарів.
Тоді південний схил гори зрізали так, щоб він набув форми конуса. Його простір також засадили молодими деревцями. До самої вершини пагорба збудували сходи. Вони були дерев’яними, звивистими й довгими.
А офіційне відкриття літературно-меморіального комплексу музею Шевченка тут відбулося в 1934 році. П’ятьма роками пізніше Чернеча гора, Шевченко на вершині якої похований, набула монументів, що височіють на ній й понині. На місці поховання поета встановили його бронзову статую. Ця монументальна скульптура, яка зображує постать Кобзаря, стоїть на гранітному постаменті.
Проєкт бронзового пам’ятника був створений архітектором Євгеном Левінсоном та скульптором Матвієм Манізером.
За часів нацистської окупації Канева державний заповідник «Могила Тараса Шевченка», як і більшість об’єктів історично-культурної спадщини на тимчасово захоплених ворогом територіях, був розграбований гітлерівцями. Спустошені холи музею загарбники використовували для військової казарми, а пізніше зробили з них концентраційний табір.
Після звільнення країни заповідник та музей було відновлено.
До кінця 1970-х років дерев’яні сходи прийшли в стан руйнації. Частково вони була зруйновані повністю, частково зсунулися вниз у момент відвідування пам’ятки іноземною делегацією.
Після цього були збудовані нові сходи, гранітні, а територія локації була облагороджена та приведена до ладу. Біля підніжжя пагорбу звели пристань. До неї стали пришвартовуватися туристичні судна.
Заповідник «Тарасова гора» в часи Незалежної України
Невдовзі після здобуття нашою державою Незалежності, на початку 1990-х років, відбулося відновлення першого народного музею Шевченка – «Тарасової світлиці».
Порівняно недавно в цьому закладі була проведена масштабна реконструкція.
Сотням тисяч туристів, які щороку беруть участь в екскурсії «Тарасова гора», відомо, що до могили славетного Кобзаря веде 392 кам’яні сходинки. Між ними обладнані прольоти-майданчики, які дають можливість перепочити.
Сходи обладнані перилами. На них встановлені таблички з найвідомішими текстами цитат поета. Щоб їх могли прочитати навіть відвідувачі з тяжкими вадами зору, для таких написів використаний шрифт Брайля.
Цей заповідник, що вшановує пам’ять великого Кобзаря, є першим в Україні історико-культурним закладом, якому був наданий статус національного.
На його території знаходиться декілька пам’яток культурної спадщини. До тих об’єктів, яку в цій локації вшановують пам’ять поета, варто віднести могилу Шевченка, присвячений поету музей та «Тарасову світлицю».
Інші структурні елементи заповідника – це три музеї, що розташовуються на території міста Канів. Один із них називається «Літературна Канівщина», другий експонує колекцію творів народного ужиткового мистецтва, а третій є Канівським історичним музеєм.
Фонд шевченківських музеїв на Тарасовій горі є багатим та різноманітним. Перлинами цього зібрання вважаються автентичні твори Шевченка та видання його поетичних творів, що вийшли ще за життя Кобзаря.
Особливо цінними взірцями відповідної колекції, яка загалом налічує понад 35 тисяч одиниць, вважаються пов’язані з похованням Шевченка в Петербурзі речі й експонати, що мають безпосереднє відношення до його перепоховання в Україні.
Відвідувачі музею мають можливість оглянути листочки з металевого вінка, який знаходився на могилі Тараса в місті Петербург, та побачити червону китайку, якого покривали труну поета під час перевезення його тіла на рідну землю.
Іншими автентичними експонатами є віньєтка з кришки труни, металеве кільце з воза, яким везли в Україну поета, а також хустки, рушник і стрічки з ритуалу його перепоховання на Чернечій горі.
Музейне зібрання також включає численні твори українського іконопису та живопису, графіки та скульптури.
Чавунні пам’ятники у вигляді хреста й бюста поета в ньому також збережені й доступні для огляду відвідувачами.
У наш час загальна площа даної заповідної території налічує 45 гектарів. Поруч із музеєм на верхівці гори обладнаний оглядовий майданчик, з якого відкривається неперевершений панорамний краєвид Дніпра.
Як дістатися до могили Шевченка в Каневі?
До цієї історично-культурної локації з міста Канів курсує автобус № 2. Дійти до підніжжя гори можна вулицею Шевченка.
Автомобілем зі столиці до неї можна доїхати автотрасою Н01. Доїхавши до селища Кагарлик, слід повернути на дорогу Р32, яка веде на Ржищев. Від цього населеного пункту шлях Р19 веде на Канів. Протяжність відповідного маршруту з Києва становить 140 кілометрів.
Відстань до заповідника від Черкас – близько 80 км. Їхати слід автодорогою Р10.
Можна дістатися до Тарасової гори з обласного центру і громадським транспортом – автобуси вирушають сюди з автостанції «Дашковича», що на однойменній вулиці. Ця дорога в один кінець займе трохи менше двох годин.
