Українське художнє мистецтво вражає своєю унікальністю та самобутністю. Воно має безліч проявів і кожен з них по-своєму цікавий та заслуговує окремої уваги. У цій статті ми пропонуємо поговорити про Петриківський розпис. Чому саме про нього? Без перебільшення, можна говорити про те, що це один із найяскравіших зразків українського декоративно-ужиткового мистецтва. Він має досить характерний вигляд, тому впізнати його легко. Навіть той, хто не сильно знається на художньому мистецтві, скоріше за все, не сплутає Петриківський орнамент з якимись іншими візерунками. Квіткові мотиви, фантастичні птахи і гармонійне поєднання барв – це не може не вражати. Звісно, часто в таких малюнках присутній ще й глибокий символізм.
Добре, що така краса, як техніки Петриківського розпису збереглася до сьогодні і ми можемо нею насолоджуватися. До речі, цей вид розпису не лише зберігся до наших днів, а й отримав міжнародне визнання, ставши частиною культурної спадщини людства.
Аби краще зрозуміти його цінність, важливо знати, де зародився Петриківський розпис, які образи в ньому найпоширеніші та в чому полягає унікальність його технік. Поговоримо трохи і про символізм, а також про сучасне використання.
Історія Петриківського розпису
Почнемо з назви – чому ця техніка так називається? Тут все досить просто: історія Петриківського розпису бере свій початок у селі Петриківка на Дніпропетровщині, яке й дало назву цьому мистецтву. Вважається, що цей тип художнього мистецтва з’явився щонайменше у XVIII столітті. Спочатку це був виключно настінний орнаментальний живопис. Використання його було цілком практичним – ним сільські жителі прикрашали внутрішні стіни хат, пічки, віконниці. Це додавало житлу краси.
Як це робилося? Наносилися малюнки вручну. Для цього використовувалися підручні засоби. Фарби мали виключно натуральну основу – знов-таки використовувалося те, що було під рукою: буряк, кора дерев, наприклад, береза давала жовтий колір, квіти, фрукти, зелень тощо.
Згодом ця техніка не зникла, а лише стала популярнішою. Зокрема, на початку ХХ століття інтерес до цього мистецтва посилився завдяки художнику та етнографу Василю Кричевському. Він займався тим, що збирав різні цікаві техніки й орнаменти та намагався дати їм друге життя і зробити більш поширеними. У 1911 році художник Натан Альтман організував виставку у Санкт-Петербурзі, де були представлені роботи виконані у цій техніці. Саме цей момент став вирішальним, адже цей захід відкрив Петриківський розпис широкій аудиторії. Його краса зацікавила багатьох художників, а також людей, що мають смак та тягу до естетики. В результаті цей розпис почав активно використовуватися не лише в інтер’єрах, як їх прикраса, а й на папері, дереві, посуді, тканинах.
Основні техніки Петриківського розпису
Якщо говорити про особливості Петриківського розпису, то почати потрібно з головної відмінності цього напрямку від академічного малярства − майстри не використовують ескізів. Це додає тієї самої живості роботі. Малюнок створюється одразу на поверхні. В результаті він несе у собі думки, емоції та почуття людини, яка його створила, бо це було зроблено не по заздалегідь підготовленій заготовці, а інтуїтивно.
Які для цього використовуються інструменти? Раніше це були саморобні пензлі з пучків трави, пір’я або вати. Сьогодні, як правило, використовуються професійні пензлі фабричного виготовлення, але нерідко деякі майстри, які хочуть автентичності, можуть експериментувати у своїй роботі і намагаються робити все так, як робили наші предки. Якихось серйозних вимог до інструментів немає, тому обирати можна те, що здається найзручнішим.
Щодо прийомів, то один із найвідоміших – мазок одним дотиком, коли пензлик занурюється одразу у два-три кольори, створюючи плавний перехід.
Самих технік існує кілька. Загалом виділяють наступні:
- «Гребінець» – створення зубчастих ліній, що нагадують перо або листя;
- «Перехідний мазок» – для передачі об’єму та глибини;
- «Точкова техніка» – для акцентування та деталізації;
- «Пелюсткове накладання» – особлива техніка побудови квітів.
Щодо кольорів, то дуже важливим є гармонічне поєднання холодних та теплих відтінків. Все має виглядати природно. Контраст не має різати очі, але при цьому різнобарвність повинна бути присутньою. У композиції важлива рівновага – вона ніколи не буває хаотичною, кожен елемент має своє місце і призначення.
Символіка Петриківського розпису
Звісно, це не просто малюнки. Наші предки майже завжди наповнювали їх певним символізмом. Тоді символіка ґрунтувалася на язичницьких уявленнях про світ і християнських традиціях, які гармонічно поєднувалися в одному цілому у вигляді малюнку. У кожному орнаменті закладено певне побажання, оберіг або життєствердне послання. Для кращого розуміння, пропонуємо опис кількох елементів, які були досить поширеними:
Квіти
Використання квітів у подібних орнаментах є досить поширеним явищем. Це і зрозуміло, адже їх природна краса не може не вражати, то чому б не передати ці емоції та враження у зображення?
- Мальва – символ краси, жіночності та зв’язку з рідною землею. Часто зображується як центральний елемент композиції, символізуючи берегиню дому.
- Калина – уособлює рід, кров, материнство, українську націю. В розписі вона часто виступає як оберіг.
- Мак – несе подвійне значення: з одного боку – спокій, сон і захист від злих сил, з іншого – пам’ять про полеглих, бо мак був ще й символом скорботи.
- Барвінок – вічне життя, молодість і безсмертність душі. У Петриківці ним часто прикрашають композиційні «вінки».
Птахи
Пернаті завжди вражали людей своєю можливістю польоту і у більшості культур вони символізують свободу. Українці у своєму розписі часто використовують як цілком реальних птахів, так і вигаданих казкових персонажів в образі птаха, наприклад, Жар-птицю.
- Півень – охоронець дому, символ сонця та світанку. Уважається, що він відганяє нечисту силу. За переказами створіння ночі втрачають свою силу з першим співом півня. У петриківських композиціях він часто сидить серед квітів або на гілці.
- Соловейко – символ натхнення, любові, весни. Майстри зображають його як казкового, з великими очима та розкішним хвостом.
- Жар-птиця – образ щастя, внутрішнього світла, удачі. Це фантастичний птах, який не має реального прототипу, вигаданий у народній уяві. Також є версія, що цей символ мав притягувати у родину достаток.
Рослинність
Рослинні елементи у візерунках часто використовувалися як зв’язуюче, що поєднувало всі інші зображення в одне ціле. Цікаво, що нерідко для зображання рослин використовувалися не лише відтінки зеленого, а й інші кольори, що додавало малюнку казковості та робило його цікавішим.
- Дерево життя – композиційна схема, де з центру росте дерево з квітами, плодами та птахами. Це символ вічного кола життя, єдності неба, землі й води.
- Виноградна лоза – родючість, сімейна гармонія. Часто зустрічається в настінних розписах.
Інші елементи
Нерідко використовували й різноманітні геометричні елементи. Вони далеко не завжди мали якесь символічне підґрунтя і могли бути просто цікавим елементом, який робить орнамент красивішим та більш завершеним, але могли й щось означати.
- Крапки, зернята, штрихи – не лише декор, а й символи родючості, сили зародка, продовження роду.
- Спіралі й завитки – уособлення вітру, безкінечності, руху енергії.
Сучасність Петриківського розпису
Останні кілька років різні елементи української культури немов відроджуються, як той фенікс та знову починають бути популярними. Українці все активніше починають цікавитися минулим своїх предків та культурним багатством свого народу. Це стосується навіть молодь, що є показником національної свідомості, єдності, патріотизму.
Це може мати різні прояви. Якщо говорити конкретно про Петриківський розпис, то зараз його все частіше використовують у дизайні предметів інтер’єру та сувенірної продукції. Його елементи наносять на стіни закладів, мурали, автомобілі, гаджети. Багато українських дизайнерів все активніше стали використовувати його для декору одягу і люди з великим задоволенням купують такі речі та носять їх.
Слід сказати й про те, що в Україні у різних регіонах досі зберігаються традиційні школи, де майстри передають знання наступним поколінням. Наприклад, функціонує Дитяча художня школа у Петриківці та Центр народного мистецтва «Петриківка». У 2025 році їй виповнилося 67 років. Там молоде покоління може не лише навчитися цій техніці, а й дізнатися та зрозуміти філософію розпису – бачити світ яскравим, добрим і гармонійним.
Цікавий факт: у 2013 році ЮНЕСКО внесла Петриківський розпис до списку нематеріальної культурної спадщини людства, визнавши його автентичним явищем української культури.
Підсумок
Отже, Петриківський розпис, який існує вже понад 300 років потрібно сприймати не просто як різновид декоративної техніки, а як частину нашої культурної спадщини, яка досі жива і в останні роки переживає підйом. Це те, що ми обов’язково маємо зберегти та передати нашим нащадкам.
