Більшість наших співвітчизників асоціює адміністративний центр Миколаївщини з узбережжям Чорного моря, білими чайками та кораблями. Це портове місто на півдні України, яке наразі часто зазнає ворожих обстрілів. 24 березня 2022 року воно було удостоєно звання міста-героя України за стійкість та масовий героїзм громадян в боротьбі з російським окупантами.
У непростих реаліях сьогодення набуває особливої актуальності переосмислення минулого Миколаєва. Це важливо для формування національної свідомості й етнічного самовизначення українських громадян.
Які історичні факти про Миколаїв були встановлені дослідниками, що суперечать колись нав’язаній українцям радянській пропаганді, розповість подальший текст. Стаття відкриває невідомі сторінки про життя поселення, на території якого нині знаходиться головне місто Миколаївської області, за часів сивої давнини. А ще вона розвінчує міфи, створені імперіалістами й підтримані тоталітарною радянською владою.
Знахідки археологів: як було насправді?
Якщо вірити російській пропаганді, яка не має нічого спільного з дійсністю, засновницею всіх нині найбільших південноукраїнських міст була імператриця Катерина ІІ. А то того, як вона розпорядилася закласти ці населені пункти, на їхній території існувало Дике поле.
Насправді ж історія заснування Миколаєва є зовсім інакшою. Місцевість, в якій зараз знаходиться це місто, була заселеною кочовим плем’ям кіммерійців ще в доісторичні часи. Фахівцями з археології були проведені розкопки. Артефакти, виявлені науковцями під час відповідного дослідження, довели, що центр Миколаївщини можна вважати сучасником легендарної Трої.
Згідно знайдених письмових джерел, місто-порт було зведене на узбережжі річки Південний Буг, там, де нині височіють промислові будівлі й житлові мікрорайони центру Миколаївської області в епоху бронзової доби, у 1250-925 роках до нашої ери.
Археологи назвали цю місцевість Диким садом. У даному городищі, яке доводить, що фактично заснування Миколаєва відбулося три тисячоліття тому, за ініціативи кіммерійців велася жвава торгівля. У ній брали участь ассирійці, греки й кельти. Серед знайдених під час розкопок артефактів було декілька кельтських сокир, які, очевидно були продані торгівцями Еллади осілим у відповідній причорноморській місцевості кіммерійцям.
Докази й припущення
Відомо, що в епоху античності греки вважали територію Півночі Причорномор’я. Давньогрецький епос розповідає, буцімто в цьому місці знаходиться вхід до потойбічного царства Аїда.
Але всупереч таким сказанням, частина мешканців Греції пізніше переселилися саме в цю місцевість. На острові Березань грецькими мігрантами було створене городище Борисфеніда, а поблизу сучасного села Парутине, де нині знаходиться заповідник, – місто-держава Ольвія.
Тоді в прилеглій до Миколаєва місцевості були створені сільськогосподарські угіддя, відомі під назвою ольвійської хори. Передмістя античні елліни обрали й для обладнання північного оборонного укріплення. Називалася відповідна фортеця, мешканці якої забезпечували контроль переправи через Інгул, Канкітом.
Найдавніші згадки про Миколаїв, точніше, про існуючі на території цього міста кіммерійські, а згодом і грецькі поселення, містять твори Гомера й Геродота.
На думку відомого сучасного історика, уродженця Миколаївщини Юрія Котляра, легендарна річка Стікс, що згадується в давньому епічному бестселері «Одіссея», є річкою Інгулом, а Аїдом автор цієї поеми вважає територію миколаївського півострова.
Така гіпотеза цього доктора історичних наук цілком може відповідати дійсності. Асоціації з підземним, потойбічним світом у античного поета могли викликати миколаївські катакомби, яким багато століть.
Часи Середньовіччя
Є й інші результати досліджень науковців, що зводять нанівець роль Потьомкіна в заснуванні Миколаєва як фаворита імператриці, про що так пафосно заявляють російські пропагандисти.
Наприклад, доведена територіальна належність відповідних земель у ІХ столітті до південних кордонів держави Київська Русь. Це засвідчує знайдення поховань княжої доби на Березані.
А колишня назва парку на Кінбурнській косі (вона, як свідчать літописні джерела, була традиційним місцем привалу київського князя з військом) – «Білобережжя Святослава».
За часів XVI століття Причорномор’я потрапило під владу Литви. Князем Великого Литовського князівства Вітовтом була обрана південна ділянка сучасного Миколаєва для забудови замкової, фортечної споруди. Даний форт, ведучи торгівлю з кримськотатарським народом, можновладець використовував як митницю.
Це пояснює, чому мікрорайон на півдні міста дотепер зберіг назву Вітовка. Приблизно тієї ж пори було зведене оборонне укріплення Дашів. Пізніше турки перейменували цю фортецю, що знаходилася на території Очакова, на Ачі-Калі.
На відміну від відповідної цитаделі, якій не вдалося вціліти, неподалік містечка Нова Каховка одна з башт епохи Середньовіччя збереглася до наших часів.
Доба козацтва
Фахівці, що намагаються знайти правдиву відповідь на питання, хто заснував Миколаїв, небезпідставно вважають причетними до цієї благородної справи українських козаків.
Науковцям вдалося довести, що представники козацтва стали фундаторами численних поселень Миколаївщини. Мешкали вони й на території сучасного міста.
Задовго до того як росіяни почали розвивати тут суднобудування, козаки створювали в цьому причорноморському куточку свої легендарні чайки.
Історичні джерела доводять функціонування на місці Миколаєва так званого «Козацького перевозу». Розташовувалася така переправа набагато раніше від офіційної дати створення міста там, де нині знаходиться старий Інгульський міст.
Дана локація була продовженням знаменитого Чумацького шляху та місцем перевезення людей через річку і в обидва боки. Займалися відповідним транспортуванням, що мало вагоме значення комерційно-економічне та стратегічне, також козаки.
За даними архівних записів від 1774 року («Топографічний опис» інженера-підполковника Томілова), на той час козаками поруч з переправою була збудована й кузня. Даний факт є непрямим свідченням знаходження на території сучасного адміністративного центру Миколаївщини постійної стоянки запорожців.
Знайдені й інші речові докази-артефакти, які доводять хибність заяв росіян. Наприклад, у 1950-х роках в акваторії місцевого суднобудівельного підприємства були виявлені рештки замуленого козацького дуба.
А там, де колись знаходилася кузня українських козаків, були знайдені цвяхи, що, імовірно, застосувалися під час спорудження суден-чайок та байдаків.
Це доводить, що історія суднобудування в місті почалася задовго до причетності до цієї справи російської імперії.
Скільки років Миколаєву?
Хоча досі офіційною датою створення цього причорноморського поселення вважається 1789 рік (статус міста воно отримало наступного року, коли чисельність населення Миколаєва досягла 10 тисяч), історичній дійсності така цифра не відповідає.
Згаданий вище Томілов також писав про належність землі майже всієї території нинішньої Миколаївщини станом на 1775 рік запорізьким козакам. Лише в межах сучасного Миколаєва знаходилося близько двох десятків козацьких зимівників, володіння яких включали орні ділянки, рибальські угіддя, сади, пасіки та приміщення для утримання худоби.
До розпорядження Потьомкіна про закладання в гирлі Інгулу кораблебудівної верфі в цій місцевості, за даними топографічних мап останньої чверті XVIII століття, мали місце численні назви кіс, балок та мисів, дані цим об’єктам козаками (наприклад: село Сливіне, балка Тернівка).
До нашого часу на центральному цвинтарі Миколаєва збереглися давні козацькі поховання з кам’яними хрестами.
Яке походження назви «Миколаїв»?
Відомо, що в день офіційного проголошення міста, що стало центром управління Чорноморським флотом російської імперії, військово-морською базою та центром суднобудування на Чорному морі, був спущений на воду вітрильний фрегат «Св. Николай».
У християнстві цього святого вважають покровителем та заступником мореплавців. Місто було назване на його честь.
Згідно іншої версії, Миколаїв отримав свою назву на честь взяття форту Очакова російськими військами, яке відбулося в день пам’яті святого Миколая.
Попередні назви цього населеного пункту – Вітовка та Богоявленськ.
Місцевим краєзнавцям відомі різні цікаві легенди про заснування Миколаєва та про локації на території підпорядкованій відповідному південноукраїнському місту області. Почути їх можна під час оглядової екскурсії й відвідування місцевих музеїв та інших історико-культурних закладів у супроводі гіда.
