Творча спадщина, яку залишила нащадкам легендарна Леся Українка, відображена в 14-томному зібранні її праць. Це видання включає сотні віршованих творів, зокрема, віршів та поем, чимало перекладів та десятки прозових тексті і драм, що ввійшли до світової літературної скарбниці.
Проте літературознавці одним із найвагоміших мистецьких надбань цієї видатної поетки вважають драму-феєрію «Лісова пісня». Такий твір є однозначно геніальним та в своєму роді унікальним – його відрізняє незвичайна ідейно-тематична авторська концепція, оригінальна композиція та стилістика.
Детально про історію створення цього культового драматичного твору, його особливості та актуальність, якої не втрачає такий сповнений філософської глибини літературний шедевр у всі часи його існування, розповість подальший текст.
Коли та як була написана «Лісова пісня»?
Ця романтична, фантазійна драма була створена Лесею в 1911 році. На той час поетесі було 40 років. Тоді вона тяжко хворіла на туберкульоз та мужньо намагалася подолати цей смертельний недуг вдалині від рідного краю.
Поетка проходила лікування на Кавказі, в грузинському місті Кутаїсі. На чужині її огортала невимовна туга за Батьківщиною. Спогади про проведене в мальовничій Волині дитинство огортали та ятрили душу письменниці.
Найчастіше, знаходячись в оточенні чужих пейзажів, вона згадувала мальовничі українські краєвиди волинських лісів. Пізніше в спогадах Леся Українка розповідала, що в цю пору в неї у думках часто спливали бабусині розповіді-легенди. Персонажами цих епічних творів були казкові істоти – мавки, русалки та лісовики.
Відомо, що чарівний образ Мавки запав у душу «Доньки Прометея» ще в юні роки. Але йому довго довелося «дозрівати» перед тим як він перетворився на головну героїню її драми-феєрії.
Різні джерела називають неоднакові терміни написання «Лісової пісні». Згідно одних із них, драматургиня створила цей твір упродовж трьох тижнів, а якщо вірити іншим – їй знадобилося для цього близько десяти днів.
Висновок очевидний – дана перлина літературної творчості була написана на одному подиху, в стані неймовірного натхнення. За спогадами очевидців цього процесу, що для хворої письменниці видався нелегким, призвів до її емоційного й фізичного «вигорання».
Згодом Леся Українка поділилася в листі до своєї сестри думкою, що ця праця змусила її самовіддано писати «всіма нервами та душею», а не тільки розумом.
Можливо, тому цей геніальний твір вийшов настільки трепетним та щемливим. Мабуть, не знайдеться жодного читача, якого б він залишив байдужим.
Боротьба за досконалу версію. Перші публікації та прем’єра
Після завершення написання початкового, чорнового варіанту «Лісової пісні», поетеса вирішила, що він має бути доопрацьованим.
Робота з редагування й доповнення, як пізніше згадувала Лариса Петрівна, забрала набагато більше часу, ніж саме писання. Відомо, що в первісній версії цього твору, зокрема, в його першій дії, був присутній текст як прозовий, так і віршований.
Пізніше Леся вирішила, наближуючи його до уявного ідеалу, усунути таку особливість, а ще розписати декілька сцен більш детально та масштабно.
Такі факти доводять динамічність та гнучкість її творчості, здатність та прагнення до змін і талант до практичного їх втілення.
Перше опублікування відповідної драми-феєрії відбулося ще за життя її автора. Це був 1912 рік. Даний твір був надрукований у «Літературно-науковому віснику».
Проте ця публікація поетесу дуже засмутила: у її тексті Леся Українка виявила безліч друкарських помилок – у ньому були пропущені слова, а подекуди й цілі рядки. Така недбалість обурила поетесу. Вона, перебуваючи вже в тяжкохворому стані, повиправляла всі неточності власноруч. Це є свідченням неймовірної вимогливості літераторки до себе.
1914 року, вже після смерті поетки, «Лісову пісню» видали окремою книгою. Тоді прийшла до цього твору шалена популярність, яка не втрачається понині.
Прем’єра відповідної геніальної п’єси в театрі відбулася в 1918 році. Сталася ця подія 22 листопада в місті Київ. Її режисером довелося стати Олександру Захарову.
А друга постановка відповідного драматичного твору на театральній сцені відбулася кілька місяців потому в Ромнах під керівництвом знаменитого режисера Івана Каваларідзе.
На думку експертів, такі прем’єри, що відображали в єдиній гармонії світ природи, міфічних істот та людських почуттів, стали абсолютними інноваціями – їм вдалося перетворити усталену концепцію українського театру.
Ідейно-тематичний зміст
Персонажів відповідні драмі-феєрії, яку її славетна авторка присвятила сповненим мальовничості та одвічної казковості лісам Волині, можна поділити умовно на дві групи.
До однієї з них входять герої, що є звичайними, реальними людьми – це Лукаш, його мати, Килина та дядько Лев. А друга категорія персонажів твору – міфічні істоти з народних легенд та казок, мешканці лісів та водойм, полів та гір.
Образи Русалки й Водяника, Потерчат, Лісовика, Перелесника та інших чарівних героїв, що мають власну філософію буття й свій внутрішній світ, драматургиня протиставляє людині.
Читачем та глядачем у театрі вони сприймаються як представники світу природи, до якого люди нерідко ставляться як споживачі, не помічаючи його краси, вразливості, розмаїття та величі. У результаті виникає конфлікт між природою та людиною – він стає наслідком дисгармонії з вини людей, позбавлених духовності, чуттєвого та естетичного сприйняття живого довкілля.
Тим самим Леся Українка підводить людство до думки про необхідність єднання з природою, умовою якої є здатність до прощення та безмежна, безкорислива і навіть жертовна любов.
Ідею драми-феєрії кожному, хто вникне в її зміст, зрозуміти нескладно: світ врятувати та відродити може лише краса – і це краса людської душі, великої світлої духовності.
Авторка, використовуючи засоби образних площин, ритму та експресії, підводить до висновку про необхідність гармонізації й одухотворення світу людей – у цьому головна думка твору.
Сюжет і композиція
Композицію «Лісової пісні» не можна констатувати як надскладну. Проте такий сюжет, в якому органічно переплітаються світи природний та соціальний, пов’язаний із життям і побутом людей, є вдало та ретельно продуманим.
Структура цього ліричного твору включає пролог та три дії. Кожна з них демонструє картини, відповідні різним порам року. Авторка так символічно зобразила еволюцію почуттів кохання. Навесні відбувається їх народження, влітку – розвиток, а осінь стає порою згасання високої любові.
Драма вражає стрімкістю розгортання сюжету. Його зав’язкою стає момент, коли Мавку, дитину лісу, будять зі сну мелодійні звуки сопілки. Лукаш, що грає, закохується в цю чарівну дівчину, і чутлива та вразлива до прекрасного Мавка відповідає йому взаємністю.
Але ці романтичні почуття за деякий згасають, подібно до природи наприкінці літа. Кохання Лукаша починає гинути, коли паралельно світу-мрії для нього з’являється світ-буденщина. Уособленням останнього стає образ молодиці Килини – морально обмеженої та бездуховної.
Леся створила його як протилежність образу Мавки, який є втіленням справжньої краси й любові.
Лукаш робить вибір не на користь своєї колишньої коханої, натомість вирішує одружитися з Килиною. Така зрада штовхає охоплену горем Мавку до відчайдушного вчинку – втративши бажання жити, ця фантастична істота приймає рішення назавжди зникнути зі світу, вирушивши до «підземель темного Марища».
Подальший сюжет п’єси (третя дія) розповідає, як Лукаш перетворився на вовкулаку, проте сповнена жалю й кохання Мавка повертає йому людську подобу, а сама з туги стає Вербою.
Радикально протилежними авторка зображує образи матері головного героя та Килини. Вони живуть у сварках та одержимі жагою багатства, але не можуть вибратися з бідності.
Охоплена люттю Килина збирається зрубати Вербу-Мавку, але їй цього зробити не дає дух вогню – Перелесник. Він підпалює це дерево, і пожежа, поширившись довкола, знищує хату та все майно. Дана подія стає кульмінацією сюжету драми-феєрії.
Лукаш не хоче повертатися з Килиною та матір’ю до села – натомість він вирішує залишитися в лісі, який колись подарував йому щастя з коханою. Але надворі зима. Головний персонаж замерзає. Цей момент стає розв’язкою.
Стилістика та символізм образів
Стиль «Лісової пісні» літературознавці вважають неоромантичним. Оскільки в ній поєднується реальність з фантастикою, має місце інтенсивний ліричний фон та інтуїтивна символіка, сама авторка назвала цей твір драмою-феєрією.
Леся Українка в цьому творі майстерно провела паралель між двома протилежними світами. Один із них, втілений в царстві одухотвореної природи, зображений гармонійно-досконалим, а інший, який зображує життя людей, є примітивний та позбавленим гармонії.
Символічним у драмі є кожен з образів фантастичних істот. Наприклад, «Той, що греблі рве» та Перелесник зображені як символи молодості й волі, а Водяник асоціюється з поміркованістю та старістю.
Єдність людини з духовним світом природи символізує дуб, що ріс поряд із хатою Лукаша. Після того, як він був спиляний та проданий за рішенням матері й Килини, ці героїні фактично прирекли себе на ізоляцію від гармонії та біди.
Центральним персонажем, що уособив конфлікт між духовним піднесенням та матеріальною приземленістю людської душі, став Лукаш.
Авторка зосереджує увагу на цих двох сторонах, гранях його внутрішнього єства, детально досліджуючи кожну з них. З одного боку, Лукаш має риси, що притаманні досконалій Мавці та дядьку Леву, з іншого – він не позбавлений примітивізму, характерного для своєї матері та ще в більшій мірі – для Килини.
Літературні критики називають такі прийоми зображень типово модерністськими. Лукаш змінюється, залежно від оточення, в якому він перебуває.
Образ зірки, як і в багатьох епічних творах українського фольклору, символізує кохання й дівочу красу. А гіркоту розлуки, що відчуває Мавка, авторка підкреслює сумним станом природи, пов’язаним із настанням осені.
Чимало символіки авторка «Лісової пісні» взяла з народних балад. Наприклад, верба, що в них є уособленням тяжкої жіночої долі, – це і дерево, на яке перетворюється Мавка, і співаюча сопілка, вирізана з її гілки, і пожежа, що нищить господарство Лукаша, і Доля, з якою він зустрічається.
Кожна зі сцен даного твору є динамічною й хвилюючою, наповненою чуттєвістю й емоціями, внутрішнім світлом та ліричною мелодією.
Чому «Лісова пісня» не втрачає актуальності?
Попри більш ніж столітню історію свого існування, цей твір і в сучасного покоління продовжує викликати цікавість, переживання та захоплення.
Його продовжують ставити у театрах, цитувати в книгах та соціальних мережах. У 2023 році українськими кінематографістами студії Animagrad був знятий за мотивами цієї драми анімаційний фільм, який експерти назвали знаковим. Режисером його стала Анастасія Хрещенко.
Ця стрічка здобула репутацію найуспішнішого національного анімаційного проекту – вона привернула увагу громадськості до культурних цінностей нашого народу та екологічних проблем.
На думку фахівців, «Лісова пісня» Лесі Українки ніколи не втратить популярності, бо його геніальна поетка написала душею. Вона в цей час знаходилася в стані творчого натхнення, хоча була фізично виснаженою через хворобу.
У драмі авторка майстерно поєднала світи магії та реальності. Фантастичні образи лісових істот вона протиставила звичайним людям, які часто виявляються не здатними до бачення й розуміння краси.
Читаючи цю драму-феєрію свідомо, людина мимовільно переживає ті самі почуття, що і головна її героїня – Мавка: спершу – радість чистого й піднесеного кохання, потім – гіркоту розчарування й душевний біль. А фінал п’єси підводить до висновку про те, що справжня краса є безсмертною.
Доки існуватиме людство, принаймні, для багатьох наступних поколінь, тема й ідея цього геніального твору залишатимуться на часі.
