Дерибасівська вулиця одна з найбільш знакових і впізнаваних вулиць Одеси, яка стала не тільки серцем міста, але й його справжньою гордістю. З назви вже можна зрозуміти, що вона пов’язана з історією, адже її ім’я походить від Хосе де Рібаса, першого градоначальника міста. Вулиця, яка за свою багатовікову історію змінила кілька назв, знову повернулася до свого первісного імені в 1941 році, коли Одесу окупували румунські війська. Відтоді вона стала важливою частиною міської культури і побуту та завжди посідає перші сходинки рейтингу цікаві місця Одеси.
Вулиця Дерибасова — це пішохідний бульвар, вимощений кам’яними плитами, привезеними з Італії. Вона не відзначається великими розмірами чи виходом до моря, але саме завдяки своєму неповторному духу і атмосфері завоювала любов як місцевих жителів, так і гостей. ЇЇ сміливо назвати символом Одеси, адже кожен її крок веде в минуле і водночас надає відчуття сучасного ритму міського життя.
Легенди про Дерибасівську вулицю відображені в численних художніх творах, піснях і кінофільмах, що лише підкреслює її важливість. Прогулюючись по ній, можна не тільки поринути в атмосферу старовини, а й насолоджуватися життям сучасного мегаполісу. Тут легко зустріти музикантів, зайти в одну з численних кав’ярень чи просто поспостерігати за людьми, які проходять повз. А ще, вулиця є стартом для численних екскурсій по Одесі, адже саме тут починається знайомство з містом для багатьох туристів.
Історія Дерибасівської
Її історія починається ще в XIX столітті, коли вона стала осередком елітного бізнесу і культури. Тут розташовувались вишукані кав’ярні, амагазини, що пропонували вино і їжу відомих французьких і італійських виробників. Кожен крок нагадує про багатогранність життя.
Заснування не обмежується лише архітектурними здобутками. Її виникнення і розвиток тісно пов’язані з історичними постатями і подіями, що мали величезне значення. Початок сучасної назви пов’язаний із Хосе де Рібасом, першим міським головою і одним із засновників міста. Саме його іменем у 1812 році була названа вулиця, а на її початку з’явився пам’ятник видатному діячеві. Важливо зазначити, що резиденція знаходилася на самій Дерибасівській, і це додавало ще більше значення цій частині міста.
До 1804 року носила назву Садова, а в картографічних джерелах 1811 року вона вже з’являється під ім’ям Гімназична, через те, що саме тут розташовувалася одна з перших комерційних гімназій. Згодом її перейменували на честь Рішельєвського ліцею, але вже через рік, у 1812 році, отримала своє теперішнє ім’я. Після цього стала не лише економічним, але й культурним центром, а її обличчя поступово набувало характеру того, що ми бачимо сьогодні.
Дерибасівська пройшла через численні зміни під час різних політичних режимів. За радянської влади кілька разів змінювала свою назву. Спочатку, в 1920 році, її назвали на честь німецького революціонера Фердинанда Лассаля, а пізніше, у 1939 році, отримала ім’я Валерія Чкалова після смерті відомого льотчика. Однак, з початком Другої світової війни і тимчасовою окупацією Румунією, історична назва була відновлена.
Хто жив на Дерибасівській?
Багато видатних людей жили або працювали на цій вулиці, і кожна будівля зберігає свою унікальну історію.
- Одним із найбільш відомих будинків є номер 2.
У 30-ті роки XIX століття архітектор Георгій Торрічеллі збудував для генерала Яна Вітта, сина Софії Потоцької, не просто будинок, а справжній палац. Ця розкішна споруда, фасад якої виходить на Ланжеронівську, з часом стала власністю грецького торговця Костянтина Попудова.
Відомо, що тут свого часу проживали відомі особистості. Серед них — публіцист і економіст Сергій Южаков, розвідник Микола Гефт. Окрім того, на околицях можна було зустріти Георгія Торрічеллі, котрий вплинув на вигляд цієї частини міста.
- Дім на номері 5 — це ще один важливий об’єкт, пов’язаний з історією.
У 1908 році тут почав працювати перший аероклуб у Російській імперії, одним із засновників якого був відомий пілот Сергій Уточкін. У 2004 році будівлю реконструювали, і тепер на цьому місці знаходиться готель “Континенталь”, а неподалік можна знайти кафе Уточкіна.
- Будинок-палац Рафаїловича
Ще однією пам’ятною будівлею є будинок, що свого часу був палацом Рафаїловича, а потім став місцем для російського банку і зборів членів російсько-дунайського пароплавства. Зараз ця споруда вміщує обласну прокуратуру.
Не менш цікава історія ще одного будинку. Колись тут розташовувався готель, що належав французькому консулу Жану Рено. У ньому проживав Олександр Пушкін, і саме в цьому готелі поет провів більшу частину свого одеського вигнання, працюючи над романом “Євгеній Онєгін”. Водночас в будівлі з 1808 до 1828 року знаходився перший в Російській імперії комерційний суд, а з боку Рішельєвської розміщувалося казино, яке було популярне серед одеської еліти.
Що є на Дерибасівській в Одесі?
На Дерибасівській розташовано безліч кафе, ресторанів і магазинів, де можна насолодитися не тільки смачними стравами, але й архітектурними пам’ятками. Архітектура Дерибасівської, збудована ще в 19 столітті, нагадує про те, якою була Одеса століття тому. Кожен споруда має свою історію, і це помітно, адже вулиця переповнена атмосферою старовинності, яка живе, дихає і навіть таїть у своїх закутках привиди Одеси.
Неподалік знаходиться Міський сад — одна з перших локацій для відпочинку, заснована ще в 1803 році, коли Фелікс де Рібас відвів ділянку для його створення. Відтоді він став улюбленим місцем для відпочинку. За більш ніж два століття існування пережив чимало змін, а у 2006 році пройшов масштабну реставрацію. Під час робіт тут встановили два фонтани, а також криту сцену.
Тут є пам’ятники видатним особистостям, статуї левів з левенятами, пам’ятник Леоніду Утьосову і пілоту Сергію Уточкіну. В Міському саду часто проходять виступи симфонічного оркестру, і саме там можна насолодитися музикою на свіжому повітрі. Одним з найбільш відомих елементів саду є співаючий фонтан.
Не менш важливим пам’ятником є монумент Хосе де Рібасу, засновнику Одеси. Ця скульптура на початку провулка і є результатом роботи українського художника Олександра Князика. Унікальність пам’ятника полягає в тому, що він зображує Рібаса з лопатою і картою, що викликає асоціації з персонажем роману Роберта Луїса Стівенсона «Острів скарбів». Можливо, саме ця деталь створює особливу атмосферу навколо монумента.
Ще однією цікавою локацією є погруддя Людовіка Заменгофа на кам’яному постаменті в дворику будинку 3. Заменгоф, творець штучної мови есперанто, є важливою історичною постаттю, і цей пам’ятник є єдиним в Україні. Його встановлення у 1959 році викликало певні труднощі через недовіру з боку радянських органів. Скульптор Микола Блажков, що створив погруддя, довго приховував справжню мету роботи, пояснивши, що це образ його батька. Пізніше пам’ятник облагородили, додавши металеву огорожу і клумбу.
Поряд є ще одна цікава скульптура — «Лев і левиця». Це мідне творіння, створене французьким скульптором Огюстом Каеном у 1854 році, спочатку знаходилося на Французькому бульварі, а пізніше було перенесено до міського саду. Відреставрований у 2006 році, цей монумент зображує левів у природній позі, де самець тримає здобич, а самиця захищає своїх левенят.
Ще однією цікавиною диковинкою є пам’ятник, присвячений знаменитому роману Ільфа та Петрова «Дванадцятий стілець». Бронзова робота українського скульптора Михайла Реви, встановлена в 1999 році. Стілець на постаменті, став не лише спадщиною літератури, але й символом Одеси, і місцеві жителі і туристи часто використовують його для фотографій.
Вулиця Дерибасівська цікаві факти
Навіть з огляду на її популярність, залишається багато маловідомих історій, пов’язаних із цим куточком Південної Пальміри. Вони розкривають її таємниці Дерибасівської, зберігають пам’ять про людей і події, які вплинули на її розвиток.
- Дерибасівську ще називають “вулицею-королевою”. Про її особливий статус згадував Володимир Жаботинський, який працював у редакції, розташованій у Пасажі. Щоденна дорога письменника пролягала через цю вулицю, і хоча архітектура того часу була скромною, а пам’ятники відсутні, вона вже тоді мала статус особливої. Її унікальність не вимірюється зовнішнім виглядом, а відчувається на рівні атмосфери.
- Будинок номер тринадцять, зведений архітектором Франческо Фраполлі в 1804 році, також пов’язаний із Дерибасівською. Цей будинок, спочатку задуманий як родинне житло, пізніше став свідком трагічної долі свого творця. Архітектора було жорстоко вбито у власному домі. Ця подія викликала значний резонанс серед містян, які пов’язували трагедію із ревнощами. Проте точні обставини так і залишилися невідомими.
- Цікаво, що колись на місці сучасної Дерибасівської розташовувалася балка, через яку перекинули міст. Згодом територію вирівняли, а балку засипали, але міст досі прихований під асфальтом.
- На початку ХХ століття тут діяв готель “Великий Московський”, який був справжнім новатором свого часу. Він приваблював гостей ванними кімнатами, електрикою і паровим опаленням. У ті часи це було рідкістю навіть для багатьох європейських міст. Проект створив талановитий архітектор Лев Влодек, а сам готель рекламувався як комфортабельний і доступний.
- Не можна оминути увагою й певні соціальні особливості. Сто років тому парний бік Дерибасівської був місцем прогулянок жінок “легкої поведінки”, тоді як інша сторона залишалася територією для пересічних громадян. Вечірні сутінки наповнювалися звуками життя, що яскраво описував письменник Семен Юшкевич.
- Вулиця мала цікаві зв’язки з видатними особистостями. У канцелярії Михайла Воронцова, розташованій на Дерибасівській, працював засланий Олександр Пушкін. Молодий поет вважав такі умови заслання неприпустимими, тож замість роботи він писав власні твори і листувався з братом. Ця частина історії підкреслює особливу атмосферу, яка завжди приваблювала творчих людей.
Дерибасівська вулиця — це місце, де старе і нове зустрічаються, переплітаючись і створюючи унікальну атмосферу, якою живе вся Одеса. Тут можна насолоджуватися кожним кроком, відчувати, як місто розповідає свою історію, а ще — побачити, як ця історія зберігається в архітектурі, в кожному камені і кожному будинку.
