Якщо ви хоча б раз гуляли центральними вулицями Сум, то точно помічали величну будівлю з колонами й мармуром, яка одразу дає зрозуміти: тут живе мистецтво. Це і є Театр Щепкіна в Сумах. Серце культурного життя Сумської області. Місце, де класика зустрічається з сучасними ідеями, а глядачі щоразу виходять зі словами «ось це я розумію — театр!».
Як усе починалося
Уявіть собі: ще до Другої світової війни в Сумах зібралася команда людей, які настільки любили сцену, що вирішили створити повноцінну театральну трупу. І їм це вдалося! Назву обрали гучну й почесну — на честь Михайла Семеновича Щепкіна, актора, який у XIX столітті підкорював і українську, і російську сцену. Тож, якщо по-простому відповісти на запитання, хто заснував театр Щепкіна в Сумах — це була справа рук місцевої інтелігенції та небайдужих меценатів.
Далі театр жив бурхливим життям. Був і період фронтових концертів у шпиталях, і тури по Україні та за її межами. Під час Другої світової трупа встигла дати близько двох тисяч вистав для поранених і солдатів, а ще зібрати космічну суму — понад 1,4 млн рублів — на будівництво танкової колони.
Будівля, яку складно не помітити
Сучасний вигляд Сумський театр Щепкіна отримав у 80-х. І це не просто будинок, а справжній архітектурний “вау”- ефект. Білий мармур зі Свердловська, рожевий граніт з Узбекистану, грузинський травертин — це вже звучить як екзотичний тур по світу, тільки без валіз. Всередині — майже 8 тисяч квадратних метрів цінних матеріалів, і все це виглядає так, що навіть ті, хто далекий від мистецтва, скажуть: “Красиво зробили”.
А головна родзинка архітектури театру Щепкіна — величезне фарфорове панно роботи Віктора Зарецького. Воно важить понад 10 тонн і зображує пташку Сирін з міфів. Ну і як без світла? Тут є люстри у формі яблуневого цвіту, створені у Львові. Їх 860 ламп увечері розливають тепле золоте світло, створюючи атмосферу, ніби ви потрапили у фільм. У 1981-му ця краса принесла театру Шевченківську премію з архітектури — заслужено, без жодних “але”.
Сцена, яка бачила все
За стільки років історії театру Щепкіна тут поставили стільки різних вистав, що, здається, ця сцена пам’ятає кожну емоцію — від гучного сміху до тихого зітхання. “Сорочинський ярмарок”, “Ревізор”, “Наталка Полтавка”, “Витівки Хануми”, “Пер Гюнт” — і це лише маленький шматочок з величезного списку. Відомі вистави театра Щепкіна завжди були особливими: навіть коли грали класику, тут знаходили спосіб підсунути глядачеві щось свіже, іноді навіть несподіване.
У 80-х театр отримав новий статус — тепер це була і драма, і музична комедія. А значить, вечір міг початися з серйозної трагедії, а наступного дня сцена вибухала піснями та танцями в опереті чи мюзиклі. Легендарна “Баядера” Кальмана тоді просто зірвала овації: костюми, декорації, музика — усе було на рівні найкращих столичних сцен. А вже у новому тисячолітті на цю сцену вийшла “Гедда Габлер” у постановці Лінаса Зайкаускаса — вистава, після якої глядачі ще довго не розходилися, обговорюючи кожну сцену.
Мала сцена та експерименти
У 2017 році в театрі офіційно з’явилася Мала сцена — і це стало справжньою подією для всіх сумських театралів. В той час, як основна сцена — це великий зал із сотнями глядачів, високими стелями та розкішними декораціями, то Мала сцена — майже домашній простір на 101 місце. Актори і глядачі тут розділяють одне дихання. Тут немає відстані у кілька метрів, немає ефекту “далекого спостерігача” — ви буквально відчуваєте енергію артиста. Бачите найменший рух бровою чи нервовий жест пальців.
Саме на Малій сцені Сумський театр Щепкіна найчастіше експериментує з формами та жанрами. Тут ставлять камерні драми, сучасні п’єси, пластичні перформанси, які на великій сцені могли б загубитися. Глядачі сидять майже на рівні з акторами, іноді навіть стають частиною дії. Режисери користуються цим форматом, щоб розповідати більш інтимні історії — про сім’ю, особисті кризи, внутрішні конфлікти, які потребують максимальної емоційної близькості.
У цьому просторі немає важких завіс чи гучних оркестрів — замість цього можна почути, як тремтить голос героя, чи як на підлогу падає олівець. Актори зізнаються, що грати тут складніше: жодна емоція не сховається, а будь-яка фальш одразу відчувається. І саме завдяки цьому Мала сцена швидко заробила собі ім’я такого собі “чесного театру” — тут глядач і актор буквально дивляться одне одному в очі, без відстані й пафосу.
Часто саме тут відбуваються прем’єри, які з часом перебираються на велику сцену. А буває, що вистава лишається “для своїх” — у камерному форматі, як особлива родзинка репертуару. Ну і ще Мала сцена — це реальний шанс для молодих режисерів та акторів спробувати нові форми й ідеї, не переймаючись, що великий зал їх “не зрозуміє” чи не прийме сміливий експеримент.
Як знайти театр
Відповідь на питання як дістатись театру Щепкіна Суми проста. Він стоїть просто в самому серці міста — адреса театру Щепкіна в Сумах максимально очевидна: Театральна площа, 1. Якщо приїхали потягом, то пішки сюди дійдете хвилин за двадцять, а якщо не хочеться тягнути валізу тротуарами — можна вскочити в маршрутку й приїхати ще швидше. Навколо — парки, музеї, кав’ярні, тож легко влаштувати собі повний культурний сет: спершу прогулянка, потім вистава, а далі — чашка кави чи десерт у затишному місці.
Графік роботи
Каса відкрита щодня з 10:00 до 22:00, але майте на увазі — є обідня пауза, тож краще не підходити в цей час, щоб не застати зачинені двері. Понеділок — святе, вихідний. Вистави зазвичай стартують десь о 17:00–19:00 за буднім графіком роботи театру, а у вихідні часто роблять денні покази для малечі. Репертуар постійно оновлюється, тож перед походом варто зазирнути на офіційний сайт або в соцмережі театру, щоб точно знати, що й коли показують.
Чому варто піти
Театр Щепкіна Суми — це не просто вистави. Це атмосфера, у якій змішується запах сцени, м’яке світло люстр, шурхіт завіси та очікування чогось магічного. Тут вміють змусити сміятися, плакати, дивуватися й аплодувати стоячи. І навіть якщо ви не вважаєте себе театралом, варто дати шанс хоча б одній постановці. Є ризик, що потім захочеться повернутися ще.
