Маневичі – колоритне селище на Волині, розташоване в 60 кілометрах на схід від Ковеля. Засноване в 1892 році під час будівництва залізниці, яка пролягала через місцевість на шляху Ковель-Сарни. Спочатку Маневичі були залізничною станцією, навколо якої швидко розвинулося поселення, а з часом – великий центр промисловості й торгівлі.
Перші згадки про Маневицький район зустрічаються в “Літописі Руському” за 1100 рік, коли князь Святополк передав Давиду Ігоровичу у володіння сусідні поселення. З ХІІ століття Чорторийськ, який входить до Маневицького краю, перетворився на стратегічне укріплення з князівським замком, оточеним земляними валами і стінами.
У 1930-х роках завдяки вигідному розташуванню і розвиненому транспортному сполученню промисловість у селищі почала активно розвиватися. Особливо великого значення набули лісозаготівля і виробництво дерев’яних виробів. Значна площа району покрита лісами, які займають понад 160 тисяч гектарів, тобто майже 66% території, що створює основу для активного розвитку лісової промисловості.
На території району знаходяться цікаві місця археологічної і архітектурної цінності. Наприклад, Свято-Преображенський храм в Четвертні, побудований у 1600 році, Свято-Михайлівський храм у селі Карасин. Костел, збудований у 1934–1937 роках, доповнює місця для туристів у Маневичах. Окрему увагу привертає Домініканський костел у Старому Чорторийську, збудований у 1639 році, який є прикладом ренесансної архітектури.
Що цікавого є у місцевих музеях?
Незважаючи на скромні розміри у селищі відкриті два музеї, один з яких присвячений човну-довбанці – унікальній знахідці з Волині:
Музей човна-моноксила на вулиці Незалежності
В ньому представлений всього один експонат – середньовічний човен-довбанка, найдавніший і найбільший артефакт підводної археології в Україні.
Цей човен-моноксил, довжиною 12 метрів, знайшли у 2015 році на березі річки Стир біля села Старосілля. Вчені датують його періодом 1223-1256 років, відносячи до доби, коли на території сучасної Волині активно використовували річковий транспорт. Завдяки місцевим торф’яним ґрунтам деревина човна добре збереглася, що й дозволило знайти цей безцінний артефакт у майже первісному стані. Місцеві рибалки помітили довгу дерев’яну конструкцію, яка не була схожою на звичайний стовбур дерева. Після обстеження стало зрозуміло, що це унікальний довбанка, зроблена із суцільного стовбура дуба віком у тисячі років.
Процес вилучення човна зі Стиру вимагав прокладання каналу завглибшки 3,5 метра. Директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич узявся за збереження й реставрацію знахідки, згодом доклавши максимум зусиль для створення спеціального музею, присвяченого єдиному експонату. Завдяки підтримці народної депутатки Ірини Констанкевич і залученню майже 500 тисяч гривень із соціально-економічного фонду, вдалося облаштувати окреме приміщення для зберігання і демонстрації човна. На думку Ірини Констанкевич, музей має стати потужним туристичним магнітом для регіону, приваблюючи відвідувачів з усієї країни.
Цікаво, що подібні човни-довбанки зустрічалися не тільки на Волині, а й у інших регіонах Європи, оскільки вони були зручним засобом пересування на воді. Наприклад, у Волинському краєзнавчому музеї зберігаються два менші човни XVII-XVIII століть, які також виготовлені з цільного стовбура. Знахідки такого типу свідчать про важливу роль річкових шляхів у житті наших предків, які подорожували водними маршрутами від варягів до греків. Працює щодня (9:00 до 17:00), за винятком вихідних.
Краєзнавчий музей на цій же вулиці Незалежній у центрі
Функціонує з 1967 року, зберігаючи понад 12 тисяч експонатів, що висвітлюють різні історичні етапи і культурні особливості регіону. Кожен зал музею наповнений артефактами, які розповідають про природу і етнографію краю.
Особливе місце займає унікальна етнографічна колекція, де представлені старовинні знаряддя для сільського господарства, ремісничі вироби, традиційний одяг і посуд. Серед експонатів — зразки народного мистецтва, унікальні предмети побуту і матеріали поліської культури.
Крім основних експозицій, на території музею регулярно проводять наукові конференції і освітні заходи, присвячені історичним аспектам Полісся. Відвідувачі також можуть взяти участь у різних майстер-класах: ткацтво, гончарство, писанкарство, ознайомитися з технікою створення традиційних ремісничих виробів. Відкритий з вівторка по неділю (10:00 до 17:00).
Фактично два заклади доповнюють один одного і враховуючи територіальну близькість варто відвідати кожен.
Що подивитись туристам у Маневицькому районі?
Завдяки вигідному розташуванню у районі і до сьогодні збереглися прадавні святині духовної спадщини нашого народу:
Свято-Преображенський храм, село Четвертня
Збудований у 1600 році, храм залишається найстарішою кам’яною спорудою Маневиччини. Його величезні стіни збереглися до сьогодні завдяки давнім технологіям будівництва: при зведенні споруди до розчину додавали яєчну шкарлупу, що забезпечило неймовірну міцність конструкції. На релігійні свята тут й досі проводять богослужіння, використовуючи рукописне Євангеліє 1636 року вагою 32 кілограми.
Початково Свято-Преображенський храм був монастирем, зведеним на місці зруйнованого дерев’яного об’єкта, який існував з 1437 року. Його архітектура несе в собі елементи давньоруських традицій, гармонійно переплетені з українським бароко. Збудований із цегли на вапняному розчині, має стіни завтовшки два метри, що підкреслює його значну оборонну функцію в минулі часи. Крім цього, особливість споруди полягає у цегляній стелі, яка створює неповторну акустику, додаючи храму особливої атмосфери. Висота будівлі сягає двадцяти метрів.
Усередині храму зберігся іконостас візантійського стилю, старовинні ікони, серед яких особливе місце займає образ, подарований імператрицею Катериною у 1793 році.
Домініканський костел в селі Старий Чорторийськ
Це місце, відоме нині як чоловічий Хрестовоздвиженський монастир і включає сам костел, Свято-Успенську церкву і капличку- стовп XVIII століття. Історичний комплекс був заснований Анджеєм Лещинським, польським магнатом, який профінансував будівництво нового кам’яного костелу на місці дерев’яного. Для його зведення було запрошено талановитого архітектора Павла Гіжицького, що був відомий своєю майстерністю у стилі бароко. Споруда відзначається монументальністю і витонченими архітектурними лініями. Розташований на головній вулиці села, монастир став символом Старого Чорторийська і є однією з найвизначніших пам’яток регіону.
Після конфіскації маєтків Федора Паца, що брав участь у польському повстанні 1830–1831 років, монастир було передано православній громаді і освячено на честь Успіння Богородиці. Під час Першої світової війни храм зазнав значних ушкоджень, а після переходу цих земель до складу Польщі римо-католицька парафія не змогла відновити будівлю. У радянські часи, під час Другої світової війни, костел був закритий і використаний як зерносховище, через що він довго стояв у занепаді, а на його даху навіть встигли вирости дерева. Лише у 1999 році пам’ятку архітектури повернули православній громаді і тут знову ожив чоловічий монастир, відроджений у своїй історичній славі.
Свято-Михайлівський храм села Карасин
Побудований у 1691 році, став духовним центром для місцевої громад. Архітектурний комплекс включає храм і дзвіницю, зведену у 1882 році. Храм має тризрубну, одноповерхову структуру, збудовану з дерева, а головною окрасою є купол. Внутрішній простір прикрашає майстерна різьба XIX століття.
В самому селищі зберігся Римо-католицький костел Преображення Господнього. До його побудови парафіяльним храмом слугувала дерев’яна каплиця, розташована поблизу вокзалу. Будівництво було здійснене завдяки зусиллям парафіян, а керівництво процесом взяв на себе ксьондз Болеслав Ястшембський.
Його невтомна праця і відданість справі сприяли створенню прекрасної архітектурної споруди. Проте в 1943 році, після рішення радянської влади, храм закрили, і приміщення почали використовувати як склад мінеральної солі.У 1992 році костел Преображення Господнього повернули католицькій громаді і він вдало доповнив визначні місця Маневичів.
Куди піти з дітьми на Маневиччині?
До цікавих місць, де погуляти можна з дітьми відносяться Оконські Джерела, також відомі як Оконська Криниця. Унікальна природна зона охоплює площу 0,53 гектара і отримала статус пам’ятки відповідно до розпорядження Волинського облвиконкому від 11 липня 1972 року.
Історія джерел налічує понад сто років. На початку XIX століття джерело витікало на поверхню в іншому місці, приблизно за два кілометри на захід від нинішнього розташування. Вперше джерело обстежив польський геолог В. Хорошевський у 1880 році. Пізніше, у 1899 році, Павло Тутковський описав нове джерело, зазначивши, що глибина озера досягала 15 метрів, а температура води залишалася постійною — близько 9°C, навіть у суворі зимові місяці.
У 30-х роках XX століття горловина одного з потужних джерел обвалилася, і воно зникло, але в околицях села з’явилися нові малі джерела. У 1987 році потік двох активних свердловин досягав приблизно 70 м³ на секунду, що вказує на величезний потенціал води.
Центральним елементом Оконських Джерел є два потужні карстові криниці, розташовані майже в центрі озера Окнище. З-під землі вода виходить під значним тиском, утворюючи на поверхні два куполоподібні фонтани, які постійно випускають грудочки крейди.
Вода в озері прозора і має приємний смак. Відрізняється від інших джерел тим, що не піддається газуванню, хоча містить вапно, магній і кухонну сіль (1,6 мг/л). Хоча хімічні і фізичні властивості води ще недостатньо вивчені, її лікувальний потенціал поки що не використовується.
Рівень води в озері залишається стабільним завдяки сполученню з річкою Окінкою і кількома ставками, де розводять цінну рибу — форель. Це робить Оконські Джерела не лише природним, а й економічно важливим об’єктом.Зараз Оконські Джерела утворюють невелике озеро з глибиною близько трьох метрів і площею 0,5 гектара. Це місце оточене валом і обсаджене деревами.
Маневичі свято зберігають дух старовини і відчуття затишку. Селище зачаровує своїм лісовим оточенням і спокоєм, які гармонійно поєднуються з багатою культурною спадщиною та численними історичними пам’ятками.
