Перші згадки про Іллінці датуються 1391 роком, коли поселення вже мало свою неповторну ідентичність. За свою довгу історію Іллінці неодноразово змінювали своїх господарів, а в часи козацтва здобули статус сотенного містечка. Важливим моментом стало отримання Магдебурзького права в 1757 році, що суттєво вплинуло на розвиток міста.
Однією з архітектурних перлин Іллінців є Свято-Воскресенський собор, зведений як дарунок княгині Демидової. Церква Різдва Богородиці, збудована в 1773 році, також заслуговує на увагу, оскільки представляє собою зразок барокової архітектури. Іллінці славляться й Водяним млином, Великою Іллінецькою синагогою, однією з небагатьох барокових іудейських святинь в Україні. Хоча зараз тут функціонують пило цехи, ця архітектурна пам’ятка залишається важливою частиною історичної спадщини.
Визначні місця Іллінців сповнені цікавими фактами. Наприклад, в околицях міста археологи виявили залишки скіфських курганів, що свідчать про життя поселенців ще в IV-III століттях до нашої ери. Унікальність Іллінців також підкреслює Іллінецький метеоритний кратер, що став об’єктом дослідження вчених.
Серед відомих особистостей, які походять із Іллінців, варто згадати Тимка Падуру, польського поета, автора пісні “Гей соколи”. Його творчість принесла певну славу, адже Іллінці могли б стати цікавою туристичною метою для західних сусідів. Про нього говорили такі видатні особистості, як відомий український поет Тарас Шевченко: “Там, де гірські потоки, там, де рідна земля, там, де моє серце”. Незважаючи на це, туристичні можливості Іллінців залишаються обмеженими, адже тут лише один готель, що рідко буває вільним.
Іллінці —не просто місто, де є місця для туристів з багатою історією, це важливий економічний осередок. Провідним підприємством є “Лютсдорф”, яке займає лідируючі позиції на ринку виробництва молока тривалого зберігання. Таким чином, економічний розвиток позитивно впливає на його соціальне середовище, а це, у свою чергу, формує активну громаду.
Що цікавого є в Іллінцях?
Найбільш відомий археологічний об’єкт – Іллінецький метеоритний кратер, також відомий як Іллінецька астроблема. Його унікальність полягає в надзвичайній історії походження і у значущості для наукового світу. Розташована ця зіркова рана неподалік міста Іллінці, на вулиці Метеоритній, і вважається однією з найдавніших астроблем планети. Своїм віком, який сягає 400 мільйонів років, вона поступається лише окремим подібним утворенням у світі.
Формування кратера стало результатом катастрофічного зіткнення гігантського метеорита, вага якого становила близько 40 мільйонів тонн. Цей небесний прибулець, діаметром 230-300 метрів, врізався в граніти Українського кристалічного щита, залишивши на його поверхні слід — кратер, що первинно мав діаметр близько 7 кілометрів і глибину до 800 метрів. Сотні мільйонів років ерозія видозмінювала рельєф, та попри це, астроблема і дотепер захоплює дослідників і туристів.
У 1974 році геологи виявили тут алмази, які утворилися під дією колосальної температури та тиску під час удару метеорита. Та найвидатнішою коштовністю став велетенський агат, що нині прикрашає експозицію Берлінського музею. Відкриття таких рідкісних мінералів підкреслює важливість кратера не тільки для геології, а й для дослідження космічних явищ.
Що подивитись у місцевому музеї?
Іллінецький краєзнавчий музей, заснований у 1967 році, розташовується в самому серці міста на вулиці Студентській, 17, поблизу стадіону “Колос” і спортивно-оздоровчого комплексу. З моменту заснування він кілька разів змінював місце розташування: спочатку знаходився у Свято-Воскресенському соборі, а згодом — у приміщенні колишньої ощадкаси. З 1996 року експозиції перебувають у центральній районній бібліотеці.
Після капітальної реконструкції, завершеної у 2017 році, оновив свої виставкові зали і відкрився для відвідувачів у новому вигляді. Простір поділено на п’ять тематичних залів, які розповідають про природу, традиції і історичні події, що сформували цей мальовничий край. Зокрема, відвідувачі можуть побачити археологічні знахідки трипільської культури, серед яких чимало старовинних знарядь праці і предметів побуту. Етнографічна колекція представлена унікальними зразками посуду, текстилю, музичних інструментів, витонченими виробами з кераміки.
Особливим місцем є картинна галерея, де можна ознайомитися з роботами сучасних художників, таких як Валентина Когут, Аліна Шмигора і Анатолій Херовимчук. Їхні твори передають атмосферу і колорит Поділля, викликаючи захоплення навіть у досвідчених цінителів мистецтва.
Іллінецький музей свого часу підтримав історик Дмитро Горбовський, який був одним із ключових ініціаторів створення установи. Завдяки його наполегливій роботі фонд отримав статус народного у 1971 році. Зараз у колекції налічується понад три сотні експонатів основного фонду, і навіть нині експозиції продовжують поповнюватися новими унікальними артефактами. Відкритий з понеділка по п’ятницю, 09:00-17:00, вихідні – субота, неділя.
Цікаві місця Іллінецького району
Дашів
У Дашеві до наших днів вистояла Свято-Михайлівська церква XVIII століття на вул. Кірова 1. Велична споруда, зведена в 1764 році за сприяння графа Плятера, розташована на протилежному березі річки Соб у місцевості, яку мешканці називають Старим Дашевом. Її блакитні стіни, увінчані п’ятьма куполами, ніби віддзеркалюють небо і підкреслюють самобутність подільської школи дерев’яного зодчества.
Архітектурний ансамбль церкви, у якому поєднано витонченість форм і гармонію пропорцій, побудований у вигляді п’ятиглавого хреста. Основні восьмигранні зруби, перекриті бароковими верхами з одним заломом, увінчано декоративними цибулястими банями. Цей унікальний пірамідальний силует створює відчуття піднесеності, а вертикальні ритми конструкції надають будівлі величної легкості.
Внутрішнє оздоблення, підкреслене динамічним ритмом арок-вирізів, об’єднує всі зруби навколо центральної частини храму. Структурна єдність підсилює враження монументальності. На стінах зберігся олійний живопис XIX століття. Одним з головних декоративних елементів є шестигранні двері із витонченим різьбленим обрамленням.
Сорока
В сусідньому селищі Сорока є один із найвеличніших скіфських курганів України – могила «Сорока». Висота кургану нині становить близько 10 метрів, хоча колись він підносився на 30—35 метрів і мав діаметр до 200 метрів. На жаль, до нашого часу збереглася лише п’ята частина цього монументального насипу.
Місце розташування Могили «Сорока» не закріплене за конкретною вулицею, адже курган знаходиться за 1,5 км від села. За словами істориків, він слугував місцем поховання представників скіфів-орачів — племені, що заселяло лісостепову смугу по обидва береги Дніпра і займалося переважно хліборобством. Зібране зерно скіфи продавали грецьким колоніям на узбережжі Чорного моря.
Цікаво, що деякі вчені висувають гіпотезу, згідно з якою скіфи-орачі є далекими предками слов’ян. Відомо, що ця народність мешкала майже на всій території сучасного Іллінецького району, і неподалік селища Дашів досі можна побачити кілька менших курганів висотою до 2 метрів. Кургани вважалися своєрідними пам’ятниками, які споруджували над похованнями, що займали велику площу. Вони ховали у собі не лише останки людей і тварин, а й цінні речі — знаряддя праці, прикраси, посуд із бронзи, срібла і золота.
Окрім археологічної цінності, Могила «Сорока» має й історичне значення. Саме біля цього кургану в часи визвольної війни 1648—1654 років відбувся жорстокий бій між козаками Максима Кривоноса і польською шляхтою. У спекотні дні тут можна уявити, як сурми закликали козаків до битви, відлуння яких губилося серед степових просторів.
Куди піти з дітьми?
Окрім церкви у селищі Дашів зберігся палац Плятерів-Потоцьких, побудований у XIX столітті за ініціативою Йосипа Вінцентія Плятера. Він пережив чимало подій, включаючи руйнівну пожежу в 1831 році. Відновленням садиби в середині XIX століття, зокрема в 1850-х роках, займався Влодзімєж Потоцький, надавши палацу вигляду, який частково зберігся до наших днів.
Коли цей маєток було зведено, звичної сучасної адресації ще не існувало, тому він носив ім’я своїх володарів, а не назву вулиці. І сьогодні палац розташований у самому серці містечка Дашів, поруч із мальовничим парком і річкою Соб. Тож у теплу погоду тут є де погуляти з усією родино. Важко уявити, як виглядала ця садиба у першій половині XIX століття, проте, за словами дослідників, її спорудження почалося ще наприкінці XVIII століття. Після пожежі від первісного вигляду залишилися тільки спогади, а новий будинок, який постав завдяки Потоцьким, не став архітектурним шедевром, але має свою неповторну атмосферу.
Палац з двоповерховою центральною частиною і двома різними фасадами. Сучасний головний фасад був значно спотворений під час радянської реконструкції, і через це втратив свою велич. Натомість парковий, тильний фасад є цікавішим. Він прикрашений шістьма чавунними колонами і балконом, що з боку річки створює мальовничий вигляд і додає романтичного шарму.
Його власники майже ніколи не змінювалися, що для таких маєтків є досить рідкісним явищем. Наприкінці XVIII століття Дашів неодноразово переходив з рук у руки, аж поки в 1790-х роках господарем містечка не став Станіслав Щенсний Потоцький. Він був одним із найбагатших магнатів Європи, володів значними земельними угіддями, зокрема Уманню, Тульчином, численними селами і маєтками. У другій половині XIX століття, після відбудови маєтку, місцевість навколо почала швидко розвиватися. Зокрема, у 1872 році тут з’явився цукровий завод, а в 1881 році — великий мурований млин, що став важливою економічною одиницею регіону.
